одразу хочу написати, що їхати польськими селами - сама приємність. дорога здебільшого хороша, а де погана, її ремонтують. села всі ошатні. по-нашому я б їх краще називав котеджними містечками. зрідка десь є паркани, а так - або кущі стрижені, або зовсім нічого. городів, ясна річ, поблизу будинків немає, одні газони. до речі, склалося враження, що у поляків взагалі найулюбленіше заняття - стригти газони. вийдуть отак в суботу - і стрижуть собі. в полях так само. тільки вже не газонокосилками стригуть, а тракторами.
поля в Польщі приватні, але щоб такі величезні були засіяні монокультурою, як у нас, то не зустрічали. тому можна зробити висновок, що великих агрохолдингів у них немає, все тримаються на приватних фермерах. а що трава на полі - так це ж для скотарства. коней і корів помітно більше, ніж в нас. а там, де не трава, то картопля або кукурудза. пшеницю до того часу вже зібрали, тільки велики мотанки соломи на полях лишилися. але як ми їхали, якраз копали картоплю й кукурудзу збирали. бадилля на картоплі в той час, як у нас вже давно повсихало, у поляків ще зелене, соковите. урожай добрий. в тонкощі ведення сільського господарсва ми не вдавалися. але трактор, хоч старий і латаний є, напевно, в кожному дворі. а з трактором штука така - тільки насадки міняй, він тобі траву на пасовищі скосить, у клубки зав"є, кукурудзу збере, поле переоре, картоплю з землі повикидає. лишається тільки взяти воза й родину і піти її збирати. не знаю, чи все воно завдяки підтримці Євросоюзу, а тільки по дворах видно, що всякі там елеватори, сіновали, хліви далеко не останніх років побудови. та й ті ж самі трактори. отже, є якась традиція ведення приватного господарства. крім того, якщо в Польщі фермер купує новий трактор, держава компенсує 50% його вартості, а якщо якесь обладнання для ферми - то взагалі 75%. може, це комусь і нецікаво. але для порівняння все ж додам ще трохи цифр: в Україні на підтримку саме приватних фермерів, а не великих агрохолдінгів завжди бракувало грошей. а зараз і поготів: у 2012 році порівняно з 2008 ці видатки скоротилися у 5 разів. а у 2013 порівняно з 2012 - ще в 13 разів. тобто у 65 разів всього за 5 років. тож не дивно, що скотарства саме для заробляння грошей у нас не існує, а лише для виживання сільських пенсіонерів.
втім, попри разючі відмінності між польськими й українськими селами, не все виглядає так безнадійно. потенційно ми багатша країна з більшими перспективами. це видно попри кращий благоустрій сусідньої держави. але поляки згуртованіші. і завжди такими були. ми ж поки хворіємо на хворобу розділеності й багато інших супутніх хвороб. і тому тут легко розділяти й владарювати. але якщо прибрати корупцію і бичарство у ставленні одне до одного, в нас все-таки краще.
польське село
типова сільська школа - добра ілюстрація, чому саме і як сильно ми відстали. крім чудової школи, в кожному селі є пожежна частина
і ще трохи фоток з сільського життя. на жаль, всього вони все ж не передають
котеджи в селах великі, деякі просто величезні. важко навіть уявити, скільки в них кімнат, скільки це все коштує, і за що власники утримують ці три-чотириповерхові маєтки. але попри це, багато й простих дерев"яних хаток. всі вони охайні, доглянуті. ясна річ, з кількома машинами й тракторцем у дворі. машини в Польші дуже дешеві. майже поголовно - це щось привезене з Німеччини. ціни за те, що реально ще може поїздити - від 500 доларів. звідси й особливості їхнього велотуризму, про які я ще обіцяв розповісти).
а поки в нас лише другий день подорожі
Добавлено спустя 1 час 4 минуты 18 секунд:
23 серпня
краєвид на передгір"я. якщо не брати Татри, дуже затяжних підйомів не було. але оці пагорби були постійно. аж до самого Кракова суцільні маленькі й середні гірочки.
замок в місті Санку. відреставровано, як ви вже здогадалися, за кошти Євросоюзу. всередині замку - музей ікони. але вхід дуже дорогий, не пам"ятаю вже скільки. тож не ходили.
вид з замку на місто
саноцький ринок
в Санку є також скансен - музей народної архітектури і побуту по-нашому. їх по дорозі ми зустріли багато. набагато більше, ніж в Україні. в цей конкретний вхід був дорогий, а територія досить велика. тож ми також не пішли. біля входу в скансен так от велопарковка.
а на цій галявині ми ночували. це приватна власність. втім, всі ночівлі просто неба у нас були на приватній власності.
а поки що інша оповідка. в цей день ми так собі подумали, що непогано було б заночувати в кемпінгу. душ, тепла вода все-таки. і на мапі якраз був один по дорозі - в Івонич-Здруї. це такий гірськолижний курорт. дуже затишна і красива місцинка, хочу вам сказати. і чомусь народу повно, не зважаючи навіть на те, що не сезон. так от, тикалися ми по цьому Івоничу, а ніхто про кемпінг там і не чув. але нарешті таки відшукали. це була база відпочинку на зразок тих, що в нас на іншому березі Тетерева. і назву вона мала "Кемпінг". але це були будиночки під аренду, а не кемпінг в його нормальному розумінні. хвіртка замкнена. почав я стукати. якісь відпочивальники на тому боці сказали, що телефонувати треба господарю за тим телефоном, шо на хвіртці. я ж їм кажу: у мене телефону немає. ну немає, то й немає. й вони собі далі своїми справами зайнялися. постояли ми ще хвилин десять під хвірткою. ніхто на нас уваги так і не звернув, допомоги не запропонував, хоча ж видно, що не місцеві... а вже вечоріло. тож й подалися собі геть шукати місця для стоянки.
тут слід чесно зізнатися, що як у них там в Польщі з ночівлею в наметах, я не знав. й досі не знаю. нібито на форумах пишуть, що не можна. інші кажуть, що якщо десь стати тихенько, ніхто чіпати не буде.
проблема ще в тому, що в національних парках дійсно стояти заборонено, про це таблички інформативні висять. а якщо не національний парк, то скрізь приватна власність. навіть ліси в них приватні. а що явно нічиє - долини річок, наприклад, то таким непролазним чагарником поросли, що й клаптика вільного не знайдеш. те саме стосується й лісів. зробив кілька кроків від дороги - і все, одні кущі. немає де стати.
тож я обрав тактику ставати, коли вже вечоріло, й фермери поверталися додому, щоб в полі вже нікого не було. обирав якусь затишну місцинку на чиємусь скошеному полі, прикриту кущами, ближче до річки. тихенько став, переночував, тихенько зранку поїхав. ніхто й не знав, що ми там. один раз лише сусідній господар приїхав. та й то через те, що йому сказали, що в нього в лісі вітром дерево звалило, то перевірити прийшов. нічого, привітний таки був. сказав навіть, що ми не дуже зручне місце обрали, на протязі. на його полі, мовляв, краще б стали. там цьогоріч уже стояли якісь. наметів десять було.
але, бачте, господарі різні бувають. я їх там у Польщі всіх не знаю. тож ми намагалися ховатися. воду для приготування їжі брали переважно з річок. здебільшого вона там відносно чиста, прозора, без запаху.
щоб хтось нас десь пригостив або запропонував допомогу, як ото буває в наших Карпатах, або як в Чорногорії, вже не кажучи про Грузію, то такого не було. але й не чіплялися. і застрелити не погрожували, як в Криму колись трапилось).
250 - вже жирно. Включно музеї-замки і пр.Ну, це по програмі нашої церкви, виключно. 
Ніколи не було й не буде, бо Польща-Росія -колективні нації, українці -індивідуалісти- "Моя хата скраю". Психологія етносу українців (по народному -ментальність нації) розписана ще з Костомарова, і веде в нікуда, самопотурання, понуре очікування лідера, перевішування обов`язків ..і знов..і знов -яскрава індивідуалізація...на жаль.