На старті з невеликими змінами складу зібралося 15 чоловік
Перший день пройшов у дорозі полями, селами, щільними грунтами, місцями зибучими пісками, тривалими ділянками бруківки...
Сонечко світило і додавало настрою. Їхалось в загальному нормально, не дивлячись на велику кількість учасників "рейду"... Деяким ця відстань далася важче, чи то в силу слабкої велопідготовки чи в силу перегруза баулів, рюкзаків...
До Радомишля дісталися без проблем, не враховуючи мого проколу заднього колеса ще на виїзді з міста...а ще баул в одного з учасників дав слабину і трохи "розійшовся" - врятували резинки з крючками, якими закріпіли і підсилили його...
а ще Крек врятував маленьке кошеня, забравши його з лісу і закинувши в найближче село
Місце ночівлі було вибране за декілька км перед Радомишлем, неподалік джерела, в сосновому лісі на березі р.Мика...тут і ягідок лісових поїли...
Група захвата мєтнулася в супермаркет за продуктами і вечір пройшов у приємній компанії біля багаття з сосіджами і розмовами, жартами...
Комусь не дуже хтілося спати і трохи заважав іншим... хтось замерз без спальників...
Ранок розпочався раніше ніж планувалося...
сонце пробивється через стовбури сосен і плутається в траві, павутинні...над річкою пливе туман...гарне місце...
Ранковий чай, неквапливі збори...у нас ще весь день попереду!
Тоха з Крекером енергійно виконують вправи ранкової гімнастики і додають усім бадьорості і настрою!
Десь біля 10-ї ми в Замку Радомисль. Ділимось на дві команди: одна йде на екскурсію, а інша йде відпочивати/купатися на річку поруч. Склалося так, що в Радимишлі до нас приєднався ще один учасник з Житомира, а закинули його на авто і ми з радістю використали нагоду скинути баласт рюкзаків і баулів у зворотній транспорт...
Замок Радомисль...гарний і привітний...демонстрація виготовлення паперу старовинним способом...цікава змістовна екскурсія...
Взагалі "замок" вразив своєю витриманою стилістикою, різнобарв'ям експонатів ікон...
Сонце палило зверху і ми теж були не проти зкупнутися перед дорогою...там же ми зустріли місцевого колегу-велосипедиста Миколу Ляпунова, який відомий своїм бамбуковим велосипедом і ми з радістю прийняли запрошення ознайомитися з цим "чудом літакобудування" на власні очі...
приємна велородина, повний двір велосипедів різного рангу і призначення...
фото на згадку і далі у путь!
Трохи бруківки, асфальту, піску і укатаної грунтівки полями і ми в С.Городське, де нас чекало відвідування Культурно-мистецького центру "Поліська хата", Червоної гори, монастиря ... і обід!
Це відреставрована хатина XIX ст., інтер’єр якої відновлено максимально до відповідного періоду її побудови. Зібрані предмети старовини: рушники, скатертини. посуд, меблі тощо, створюють атмосферу музею у центрі. Будівля хати збудована з дерева зрубним способом, покрита солом’яним дахом. Архітектурний тип житла — трикамерний: комора + сіни + хата, що разом з прибудованим хлівом становить однорядну забудову (погонного типу) — «довгу хату», характерну будівлям кінця XIX ст. У сінній частині житла виділено невелику кімнату «степку», яка слугувала місцем зберігання продуктів харчування. В ній розміщено невеликий кам’яний льох. Ліворуч від сіней — комора без вікон з дерев’яною підлогою. У житловій кімнаті чотири вікна, діючі
піч та грубка, глиняна підлога. Інтер’єр хатини відновлено максимально до реального періоду її побудови. Предмети старовини: рушники, скатертини, посуд, меблі тощо допомагають створити атмосферу музею у реставрованій будівлі. Поруч з хатою збудовано невеликий хлів, покритий очеретом.
У музеї організовуються ярмарки, фольклорні театралізовані народні свята, вечорниці, фестивалі, тематичні конференції, виставки майстрів народної творчості, художні виставки, пленери, презентації, семінари. «Поліська хата» - один із найкращих центрів сільського етнотуризму на Житомирщині.
Господиня хати з радістю зустріла нас і одразу вразила своєю щирістю і відкритістю...
Тут ми зустріли ще банду велосипедистів з Києва з прапором "велотур" приємні роб'ята...
Коротенький екскурс в історію хати, її долі...а далі смачнючий обід, якого вже не могла дочекатися голодна велобанда...
Українські страви: канапки з льоном, борщ, картопля, узвар, обід в тіні навісу на свіжому повітрі на лавах за столом, застеленими лляними скатернинами зглиняного посуду дерев'яними ложками...
Далі ми поблукали довгими вуличками м.Городське, що звиваються вздовж Тетерева в пошуках таємничого джерела під могутнім дубом та Червоної гори - пам'ятки трипільсьої культури, звідки відкриваються чудові краєвиди на береги Тетерева і саме село...
Поселення виникло у IV ст. до нашої ери. Назва села «Городське» походить з давнини, з епохи Трипілля. Поселення трипільців обгороджувались земляними валами і стовбурами дерев, закопаних одне біля одного висотою 3-5 метрів. На території села є три городища: одне - на «Червоній горі» - найбагатше за речовими знахідками, площею біля двох гектарів. На південь від «Червоної гори», через глибокий яр, - «Мала гора» протяжністю з заходу на схід майже 600 метрів. Обидва ці городища з південної, західної та північної сторін обриваються крутими, приблизно 50-метровими валами. Третє городище - «Дитинець» - фортеця часів бронзового і залізного віку, поселення Трипільської ери. З північної сторони «Дитинця» зберігся вал висотою біля п’яти метрів.
Всі три городища на території села Городське є пам’ятками археології та культури і занесені до Реєстру пам’яток археології і мистецтва.
Так і не знайшовши втаємниченого джерела, ми перескочили на інший бік Тетерева, де у сосновому лісі причаївся незвичний чоловічий монастир
У 2000 році поблизу села створено Свято-Духівський чоловічий монастир УПЦ Київського патріархату. В монастирі є великі святині — мощі святих: Пантелеймона Цілителя, Ніни, Варвари, які духовно підтримують людей. Начеб то історія створення цього монастиря така:серед лісу владика Житомирський і Овруцький Ізяслав потрапив в аварію. «Жигулі» — вщент. Життя йому врятував великий камінь, який лежав на роздоріжжі. Саме цей дивовижний порятунок наштовхнув його на думку започаткувати серед лісу монастир. Цю точку зору цілком поділяє й місцевий архимандрит Антоній. «Я довго шукав для монастиря тихе місце, де сама природа промовляла б про благодать Божу. І Господь сам вказав нам на нього» - каже він. – «А решту завдяки вірі Божій ми збудували власноруч». На березі озера, серед соснового бору постали … невеличка церковця, трапезна, келії ченців та господарські приміщення. Усього близько десятка дерев'яних споруд.
На території монастиря побудовано меморіальний комплекс «Українська голгофа», присвячений жертвам геноциду українського народу і репресіям проти православного духівництва.
після відвідин монастиря "група розвалилася" і далі все пішло "не так..."
описувати подробиці далі немає бажання, якщо коротко, то один учасник, нехтуючи, як мінімум, правилами поводження у колоні і зокрема на спусках, вилетів з мосту і отримав незначні подряпини, забої (слава Богу!) та пошкодив свого коня, а одна учасниця пізніше, намагаючись відповісти на мобільний, при падінні отримала вивих ліктя і зараз у гіпсу на 3 тижні...
і все одно я дякую всім учасникам ПВД та колегам з Коростишева за участь і окремо за моральну та технічну допомогу у подоланні кризових ситуацій...
Бережіть себе!
п.с.доречі, пізніше господиня "Поліської хати" телефоном розповіла, що той місток давно має "недобру славу": там неодноразово вже билися на машинах, а десь місяць тому велосипедистка у схожій ситуації отримала перелом хребта