- 23 жовтня 2013, 21:35
#46977
По маршруту першого обласного велотуру.
Як вдалося з’ясувати житомирському спортивному досліднику Олександру Станіславовичу Кухарському, маршрут І обласного велотуру 1938 року пролягав з Житомира на Баранівку, потім на Вол- Волинський і через Лісовщину на Житомир. 1 червня 1938 року на стадіоні ім.. Дзержинського (Центральний стадіон в м. Житомирі) святкувала перемогу команда м. Коростеня в складі Бондарчук і Кошеварова, особисту першість здобув військовослужбовець із Житомира Гараджі, другим фінішував В.Бистров, третім Ю.Міодушевський. Для мене проїзд по цьому маршруту був не тільки вшануванням спортивної звитяги першопрохідців, а й можливістю доторкнутися до вимощеної каменем бруківки, по якій їхали тоді спортсмени.
На жаль, справи і осінні зливи не дозволили мені раніш зробити цей велопробіг. Але зараз , коли проходження його вже позаду , я хочу розповісти про те , що може у наступному році заінтересувати інших. Найбільш доцільним для проходження цього маршруту може стати його оформлення як велопоходу І категорії складності - 260 км. Маршрутну книжку можна оформити у міському турклубі кожної середи о 19 годині. (пров.Мисливський ,7)
Відстань від Житомира до Баранівки 73 км. Особливістю цього відрізку шляху є те, що після Високої Печі довжина підйому дороги сягає 26 км, різниця висот 18 метрів (це розмір шести поверхів). Довжина підйому дорівнює довжині підйому на Ай-Петрі зі сторони Соколівки у Криму. Після с. Залужне підйоми плавно чередуються зі спусками і нарешті перед нами смт. Баранівка. Дорога досить пристойна, асфальт . Після Баранівки треба їхати у новоград- волинському напрямі до села Рогачів, там повернути праворуч на Кам’яний Брід і Довбиш . І вже нас чекає там довоєнна бруківка, майже 20 км. дороги. Шлях проходить через ліс , на узбіччі є добре накатана земляна, рідше- піщана колія. При проїзді зупиніться біля пам’ятної плити з написом про те , що у роки війни фашисти неподалік масово розстріляли євреїв. Туди веде стежка , але вона дуже заросла травою і кущами. На жаль, пам’ятника я не знайшов , і як мені пояснили місцеві, на тім місці залишився лише фундамент від нього , праворуч від стежки , під великою березою. По цій бруківці фашисти гнали колони мирних мешканців на розстріл з навколишніх сіл
...Як і тоді, впритул до дороги підступає ліс , восени він по- особливому гарний, бо листя дерев жовтіє і випромінює золотими фарбами на сонці. - Бруківка плавно перейшла у асфальт перед поворотом на Довбиш. Але маршрут велотуру звертає ліворуч у напрямку новоград-волинської траси. У селі Великий Луг я назбирав під деревами червоних і білих яблук, які значно покращили мій раціон. Що стосується харчування у дорозі, то я передбачив набір продуктів ще з Житомира, ніж щось купувати у торговій мережі, крім хліба, Звичайно, спочатку це була додаткова вага, але я завжди намагаюсь сповідувати старий велосипедний вислів- «яке харчування , таке і катання». На три доби поїздки мені вистачило 2 кг. помідор, 3 моркви, З цибулі, 1 кг відвареної свинини, 200 гр сала, рис, цукор, сіль, макарони і звичайно - бердичівський білий хліб. Зранку я готовив сніданок на вогнищі, після 40-45км поїздки їв бутерброди і помідори. На жаль, не вистачило часу вдень приготувати гарячого солодкого чаю, обходився водою з криниць. Збалансоване харчування дозволяло тримати пристойну швидкість руху, а вечеря і ночівка у наметі сповна відновляли затрачену днем енергію.
Єдине , що дещо ускладнювало рух, то це раннє потемніння. Влітку, рухаючись по маршруту , я майже завжди здійснював трьох- разове гаряче харчування . У Вол-Волинський я в’їхав десь в 19г.З0хв. і по темним вулицям селища (на відміну від освітленої Баранівки) доїхав до околиці, де і заночував на лугу. Зранку на березі гарної водойми на виїзді з селища готував сніданок . Тверде покриття дороги змінилося підсипкою,по якій їхати було не дуже приємно, бо вона збилася у невеликі горбики, які трясли і велосипед і мене . Цю дорогу можна було б назвати спрощеною копією Арабатської стрілки. Але в селах покриття було асфальтоване, так що якогось особливого дискомфорту не було. Але перлиною останнього дня велопробігу став для мене проїзд після села Зарубинки до Лісовщини. Таких гарних краєвидів у цій подорожі, на мій погляд, досі не було. Навіть підсипка була рівно вкатана і зовсім не трясло. Фотоапарату у мене не було і тому пам’ять про унікальну природу залишилися лише зорова. Зважаючи на те, що я виїзджав з Вол-Волинського досить пізно (у 13.30) ,то 30км до Черняхова мені довелося їхати при сонячному світлі, що , втім, аж ніяк не зменшило швидкість руху. Переночувавши у рідні, на четвертий день подорожі я доїхав останні 25 км до Житомира.
Сподіваюсь, що хтось у наступному році теж захоче проїхати по історичному маршруту, а можливо, з допомогою спортивної громади цей маршрут (або подібний йому) стане для велосипедистів області традиційним.
Матковський В.Є.
Як вдалося з’ясувати житомирському спортивному досліднику Олександру Станіславовичу Кухарському, маршрут І обласного велотуру 1938 року пролягав з Житомира на Баранівку, потім на Вол- Волинський і через Лісовщину на Житомир. 1 червня 1938 року на стадіоні ім.. Дзержинського (Центральний стадіон в м. Житомирі) святкувала перемогу команда м. Коростеня в складі Бондарчук і Кошеварова, особисту першість здобув військовослужбовець із Житомира Гараджі, другим фінішував В.Бистров, третім Ю.Міодушевський. Для мене проїзд по цьому маршруту був не тільки вшануванням спортивної звитяги першопрохідців, а й можливістю доторкнутися до вимощеної каменем бруківки, по якій їхали тоді спортсмени.
На жаль, справи і осінні зливи не дозволили мені раніш зробити цей велопробіг. Але зараз , коли проходження його вже позаду , я хочу розповісти про те , що може у наступному році заінтересувати інших. Найбільш доцільним для проходження цього маршруту може стати його оформлення як велопоходу І категорії складності - 260 км. Маршрутну книжку можна оформити у міському турклубі кожної середи о 19 годині. (пров.Мисливський ,7)
Відстань від Житомира до Баранівки 73 км. Особливістю цього відрізку шляху є те, що після Високої Печі довжина підйому дороги сягає 26 км, різниця висот 18 метрів (це розмір шести поверхів). Довжина підйому дорівнює довжині підйому на Ай-Петрі зі сторони Соколівки у Криму. Після с. Залужне підйоми плавно чередуються зі спусками і нарешті перед нами смт. Баранівка. Дорога досить пристойна, асфальт . Після Баранівки треба їхати у новоград- волинському напрямі до села Рогачів, там повернути праворуч на Кам’яний Брід і Довбиш . І вже нас чекає там довоєнна бруківка, майже 20 км. дороги. Шлях проходить через ліс , на узбіччі є добре накатана земляна, рідше- піщана колія. При проїзді зупиніться біля пам’ятної плити з написом про те , що у роки війни фашисти неподалік масово розстріляли євреїв. Туди веде стежка , але вона дуже заросла травою і кущами. На жаль, пам’ятника я не знайшов , і як мені пояснили місцеві, на тім місці залишився лише фундамент від нього , праворуч від стежки , під великою березою. По цій бруківці фашисти гнали колони мирних мешканців на розстріл з навколишніх сіл
...Як і тоді, впритул до дороги підступає ліс , восени він по- особливому гарний, бо листя дерев жовтіє і випромінює золотими фарбами на сонці. - Бруківка плавно перейшла у асфальт перед поворотом на Довбиш. Але маршрут велотуру звертає ліворуч у напрямку новоград-волинської траси. У селі Великий Луг я назбирав під деревами червоних і білих яблук, які значно покращили мій раціон. Що стосується харчування у дорозі, то я передбачив набір продуктів ще з Житомира, ніж щось купувати у торговій мережі, крім хліба, Звичайно, спочатку це була додаткова вага, але я завжди намагаюсь сповідувати старий велосипедний вислів- «яке харчування , таке і катання». На три доби поїздки мені вистачило 2 кг. помідор, 3 моркви, З цибулі, 1 кг відвареної свинини, 200 гр сала, рис, цукор, сіль, макарони і звичайно - бердичівський білий хліб. Зранку я готовив сніданок на вогнищі, після 40-45км поїздки їв бутерброди і помідори. На жаль, не вистачило часу вдень приготувати гарячого солодкого чаю, обходився водою з криниць. Збалансоване харчування дозволяло тримати пристойну швидкість руху, а вечеря і ночівка у наметі сповна відновляли затрачену днем енергію.
Єдине , що дещо ускладнювало рух, то це раннє потемніння. Влітку, рухаючись по маршруту , я майже завжди здійснював трьох- разове гаряче харчування . У Вол-Волинський я в’їхав десь в 19г.З0хв. і по темним вулицям селища (на відміну від освітленої Баранівки) доїхав до околиці, де і заночував на лугу. Зранку на березі гарної водойми на виїзді з селища готував сніданок . Тверде покриття дороги змінилося підсипкою,по якій їхати було не дуже приємно, бо вона збилася у невеликі горбики, які трясли і велосипед і мене . Цю дорогу можна було б назвати спрощеною копією Арабатської стрілки. Але в селах покриття було асфальтоване, так що якогось особливого дискомфорту не було. Але перлиною останнього дня велопробігу став для мене проїзд після села Зарубинки до Лісовщини. Таких гарних краєвидів у цій подорожі, на мій погляд, досі не було. Навіть підсипка була рівно вкатана і зовсім не трясло. Фотоапарату у мене не було і тому пам’ять про унікальну природу залишилися лише зорова. Зважаючи на те, що я виїзджав з Вол-Волинського досить пізно (у 13.30) ,то 30км до Черняхова мені довелося їхати при сонячному світлі, що , втім, аж ніяк не зменшило швидкість руху. Переночувавши у рідні, на четвертий день подорожі я доїхав останні 25 км до Житомира.
Сподіваюсь, що хтось у наступному році теж захоче проїхати по історичному маршруту, а можливо, з допомогою спортивної громади цей маршрут (або подібний йому) стане для велосипедистів області традиційним.
Матковський В.Є.