- 14 червня 2016, 22:01
#67596
ДЕНЬ ПЕРШИЙ.
Щойно повернувся з походу, розібрав рюкзак та поспішаю по свіжій пам’яті записати враження.
Першого дня моєї відпустки одразу визначилися з датою чергового, вже четвертого спільного, а для мене — шостого походу в Карпати. Визначивши дату, придбали квитки до Івано-Франківська і почали планувати маршрут. Цього разу Анатолій запропонував пройтися хребтом Тавпиширкою, де колись проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною. Частина маршруту виявилася мені відомою, минулого року в серпні я вже тут бував. Вийшло так: с. Бистриця — пол. Яворчик — хр. Тавпиширка — пол. Тавпиш — пол. Перенизь — пол. Гріпка — пол. Рущина — г. Сивуля Мала (1818 м) — г. Сивуля Велика (1836 м) — г. Лопушна (1694 м) — г. Боревка (1596 м) — пер. Боревка — г. Ігровець (1804 м) — г. Висока (1803 м) — хр. Матагів — с. Осмолода.
Загальна протяжність маршруту повинна була становити 41 км, набір висоти 2294 м, скидання висоти 2318 м. Запланували подолати його за чотири дні. Першого дня проходимо 12,6 км, ночівля на полонині Тавпиш, другого дня — 13,6 км, ночівля на перевалі Боревка, третього дня — 7,6 км, ночівля в туристичному притулку на хребті Матагів і четвертого дня — спуск хребтом Матагів до с. Осмолода. Це ще 6,8 км. З огляду на середню швидкість пересування в горах, перші два дні, ходовий день повинен був становити 8 та 9 годин відповідно.
Довго вагалися, як повертатись — автобусом чи поїздом. Тричі телефонували до автостанції в Калуші за номером, що вказаний на одному із сайтів. Ніхто на дзвінки не відповідав. Знайшли інший номер, дядько одразу взяв слухавку, все швидко пояснив. Як виявилося, тієї автостанції вже три роки, як не існує. Врешті-решт вирішили повертатися поїздом. Список речей, хто що бере, майже не обговорювали, давно все зрозуміло.
Вартість квитків на поїзд із минулого року не зросла. Автобус Івано-Франківськ — Надвірна вирушає о 6 годині 30 хвилин із зупинки, що біля залізничного вокзалу. Вартість проїзду становить 15 грн, квитки в касі купувати не потрібно. Розраховувались із водієм після прибуття. До речі, на Прикарпатті так заведено: платити за проїзд перед виходом з автобуса. Тривалість поїздки становить понад годину. Прибувши в Надвірну, потрібно дістатися до костьолу, поруч із яким є кінцева зупинка автобуса, що прямує в с. Бистриця. Шлях займе у вас п’ять хвилин. О 7:50, з невеликим запізненням, вирушили автобусом далі. Ще півтори години руху розбитою дорогою — і ми прибули на місце старту.
В селі Бистриця є цвинтар польських легіонерів, які загинули у битві між польськими легіонами та російськими військами неподалік у ніч з 23 на 24 січня 1914 року.
Вийшли за межі села, поснідали. Тут трапилася неприємність із моїм рюкзаком Fram Equipment Безенги. Коли застібав поясний ремінь, луснула пряжка поясного ременя. Довелося її доламати та ремінь зав’язати на вузол. Добре, що поламався не фастекс. Тоді це точно була б проблема. Повернувшись додому, сфотографував поламану пряжку та в листі до виробника рюкзака висловив прохання не застосовувати неякісну фурнітуру (до речі, цей елемент — єдиний невідомого виробника, решта — якісна фурнітура YKK). Сподівався, що вони запропонують заміну. Відповіли швидко. Подякували за відгук та сказали, що працюють над цим питанням. Заміну не запропонували…
Об 11:15 попрямували далі. Шлях пролягав через високогірний дендрарій. Багато табличок із назвами рослин українською мовою й латиною та короткою інформацією про них. Таблички якісні, охайні, зроблені за допомогою сучасних технологій. Деякі з них варварами погнуті та розстріляні з пневматичної зброї. Територія дендрарію розподілена на секції, що позначені позначками. Є також оглядові майданчики.
Посеред лісу почули жіночій сміх. Виявляється ми прийшли до лісового розсадника, де працювали молодий хлопець та дівчина. Привітавшись із нами, вони продовжили свою роботу. Біля розсадника стоїть альтанка, де можна відпочити та насолодитися краєвидами.
Через п'ять із половиною кілометрів дісталися обладнаного місця для відпочинку. Є укриття від негоди, столи, лавки, вогнище, що викладене з каміння. Стовп із вказівними знаками, на яких зазначені відстані до Парижа, Берліна, Варшави, Києва, Львова, Сімферополя, має досить дивний вигляд серед карпатського лісу.
Накрита кришкою криниця з чистою джерельною водою. Біля криниці склянка для води. Є навіть туалет.
Трохи далі, на невеличкій полонині Яворчик побачили двоповерхову пристойну будівлю, що позначена як «Будинок екологічної пропаганди». З однієї сторони будинку розташована висока, метрів шість оглядова вежа, з протилежної — великий мангал під навісом, викладений із каменю та столи з лавками. Чоловік як мінімум на двадцять. Перед будинком відгороджений сінокос. Трохи далі - годівниця для копитних тварин. Обабіч викошеної ділянки, захована в кущах, мисливська вежа. Принаймні, ми саме так ідентифікували цю споруду. На нашу думку, трохи дивний набір, як для будинку екологічної пропаганди. Більше схоже на мисливський будиночок. З оглядової вишки відкриваються дивовижні краєвиди.
З полонини Яворчик продовжили підйом на хребет Тавпиширка. Колишній державний кордон позначений кам’яними стовпчиками. Стовпчики пронумеровані, на них із північного боку вибита буква «P» і дата «1923», з протилежного — букви «Сs» та дата «1920». Нижня частина стовпа завдовжки півметра необроблена. На горішній частині центрувальне перехрестя. Майже всі стовпи викопані та лежать на землі. Складається враження, що їх мали вивезти, але за невідомих причин не зробили цього.
Опустився туман. Видимість становить метрів сімдесят, не більше. Повітря насичене вологою. Рослинність вкрита росою. Шлях на хребті пролягає досить широкою дорогою, що складається з каміння. Задумуємося, чому така широка дорога не помічена на мапах як туристична тропа?
З відмітки 1455 до прикордонного стовпа за номером 13 дорога йде круто вниз. Спускатися доводиться дуже обережно. Судячи з усього, дорогою періодично їздять квадроцикли. Хоча невідомо, як вони долають такі круті схили, покриті камінням.
Згодом побачили показчик Gorgany Race з проханням не знімати його до 30 червня. Відео з торішніх перегонів можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=LUh_Xb1G144.
Моросить дощик. О 16-й годині розпочали крутий підйом на гору Тавпиш. На відстані сімсот п’ятдесят метрів треба набрати висоту майже сто метрів. Під ногами болото. Дорога вщент розбита всюдихідами. Туман здуває вітром. Місце запланованої ночівлі, полонину Тавпиш проходимо, лише зупинившись, щоб помилуватися невеличким озерцем, що розташоване внизу навпроти стовпчика за номером 14/4. Воно схоже на невеличке око. Спускаємося, підходимо ближче — звичайна велика калюжа з каламутною водою. Дорогою зустрічаємо стадо корів. Зупинилися, аби привітатися з пастухом. Запитав звідки ми. Сказав, що вчора пройшли двоє з Одеси, і що «зараз підуть». Напевне, мав на увазі туристів. Додав, що на полонині Перенизь, куди ми прямуємо, є вода. Хоча ми про воду й так знали, є позначка на мапі.
Вісімнадцята година. Ми на полонині Перенизь. Визирнуло сонечко, потеплішало.
Повагавшись, чи йти далі ще два кілометри, на полонину Рущина, вирішуємо зупинитися тут. Відчуваємо втому. Ставимо намет. Я готую вечерю, Анатолій прямує шукати воду. Щойно вітер вщух, нас обліпляє мошка. Від неї немає порятунку. Трохи допомагає засіб від комах.
Подолали 16,5 кілометрів за девять годин. Діапазон висот над рівнем моря: 761 м -1499 м.
Далі буде...
Всі фото першого дня:
https://picasaweb.google.com/1108944655 ... directlink
Щойно повернувся з походу, розібрав рюкзак та поспішаю по свіжій пам’яті записати враження.
Першого дня моєї відпустки одразу визначилися з датою чергового, вже четвертого спільного, а для мене — шостого походу в Карпати. Визначивши дату, придбали квитки до Івано-Франківська і почали планувати маршрут. Цього разу Анатолій запропонував пройтися хребтом Тавпиширкою, де колись проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною. Частина маршруту виявилася мені відомою, минулого року в серпні я вже тут бував. Вийшло так: с. Бистриця — пол. Яворчик — хр. Тавпиширка — пол. Тавпиш — пол. Перенизь — пол. Гріпка — пол. Рущина — г. Сивуля Мала (1818 м) — г. Сивуля Велика (1836 м) — г. Лопушна (1694 м) — г. Боревка (1596 м) — пер. Боревка — г. Ігровець (1804 м) — г. Висока (1803 м) — хр. Матагів — с. Осмолода.
Загальна протяжність маршруту повинна була становити 41 км, набір висоти 2294 м, скидання висоти 2318 м. Запланували подолати його за чотири дні. Першого дня проходимо 12,6 км, ночівля на полонині Тавпиш, другого дня — 13,6 км, ночівля на перевалі Боревка, третього дня — 7,6 км, ночівля в туристичному притулку на хребті Матагів і четвертого дня — спуск хребтом Матагів до с. Осмолода. Це ще 6,8 км. З огляду на середню швидкість пересування в горах, перші два дні, ходовий день повинен був становити 8 та 9 годин відповідно.
Довго вагалися, як повертатись — автобусом чи поїздом. Тричі телефонували до автостанції в Калуші за номером, що вказаний на одному із сайтів. Ніхто на дзвінки не відповідав. Знайшли інший номер, дядько одразу взяв слухавку, все швидко пояснив. Як виявилося, тієї автостанції вже три роки, як не існує. Врешті-решт вирішили повертатися поїздом. Список речей, хто що бере, майже не обговорювали, давно все зрозуміло.
Вартість квитків на поїзд із минулого року не зросла. Автобус Івано-Франківськ — Надвірна вирушає о 6 годині 30 хвилин із зупинки, що біля залізничного вокзалу. Вартість проїзду становить 15 грн, квитки в касі купувати не потрібно. Розраховувались із водієм після прибуття. До речі, на Прикарпатті так заведено: платити за проїзд перед виходом з автобуса. Тривалість поїздки становить понад годину. Прибувши в Надвірну, потрібно дістатися до костьолу, поруч із яким є кінцева зупинка автобуса, що прямує в с. Бистриця. Шлях займе у вас п’ять хвилин. О 7:50, з невеликим запізненням, вирушили автобусом далі. Ще півтори години руху розбитою дорогою — і ми прибули на місце старту.
В селі Бистриця є цвинтар польських легіонерів, які загинули у битві між польськими легіонами та російськими військами неподалік у ніч з 23 на 24 січня 1914 року.
Вийшли за межі села, поснідали. Тут трапилася неприємність із моїм рюкзаком Fram Equipment Безенги. Коли застібав поясний ремінь, луснула пряжка поясного ременя. Довелося її доламати та ремінь зав’язати на вузол. Добре, що поламався не фастекс. Тоді це точно була б проблема. Повернувшись додому, сфотографував поламану пряжку та в листі до виробника рюкзака висловив прохання не застосовувати неякісну фурнітуру (до речі, цей елемент — єдиний невідомого виробника, решта — якісна фурнітура YKK). Сподівався, що вони запропонують заміну. Відповіли швидко. Подякували за відгук та сказали, що працюють над цим питанням. Заміну не запропонували…
Об 11:15 попрямували далі. Шлях пролягав через високогірний дендрарій. Багато табличок із назвами рослин українською мовою й латиною та короткою інформацією про них. Таблички якісні, охайні, зроблені за допомогою сучасних технологій. Деякі з них варварами погнуті та розстріляні з пневматичної зброї. Територія дендрарію розподілена на секції, що позначені позначками. Є також оглядові майданчики.
Посеред лісу почули жіночій сміх. Виявляється ми прийшли до лісового розсадника, де працювали молодий хлопець та дівчина. Привітавшись із нами, вони продовжили свою роботу. Біля розсадника стоїть альтанка, де можна відпочити та насолодитися краєвидами.
Через п'ять із половиною кілометрів дісталися обладнаного місця для відпочинку. Є укриття від негоди, столи, лавки, вогнище, що викладене з каміння. Стовп із вказівними знаками, на яких зазначені відстані до Парижа, Берліна, Варшави, Києва, Львова, Сімферополя, має досить дивний вигляд серед карпатського лісу.
Накрита кришкою криниця з чистою джерельною водою. Біля криниці склянка для води. Є навіть туалет.
Трохи далі, на невеличкій полонині Яворчик побачили двоповерхову пристойну будівлю, що позначена як «Будинок екологічної пропаганди». З однієї сторони будинку розташована висока, метрів шість оглядова вежа, з протилежної — великий мангал під навісом, викладений із каменю та столи з лавками. Чоловік як мінімум на двадцять. Перед будинком відгороджений сінокос. Трохи далі - годівниця для копитних тварин. Обабіч викошеної ділянки, захована в кущах, мисливська вежа. Принаймні, ми саме так ідентифікували цю споруду. На нашу думку, трохи дивний набір, як для будинку екологічної пропаганди. Більше схоже на мисливський будиночок. З оглядової вишки відкриваються дивовижні краєвиди.
З полонини Яворчик продовжили підйом на хребет Тавпиширка. Колишній державний кордон позначений кам’яними стовпчиками. Стовпчики пронумеровані, на них із північного боку вибита буква «P» і дата «1923», з протилежного — букви «Сs» та дата «1920». Нижня частина стовпа завдовжки півметра необроблена. На горішній частині центрувальне перехрестя. Майже всі стовпи викопані та лежать на землі. Складається враження, що їх мали вивезти, але за невідомих причин не зробили цього.
Опустився туман. Видимість становить метрів сімдесят, не більше. Повітря насичене вологою. Рослинність вкрита росою. Шлях на хребті пролягає досить широкою дорогою, що складається з каміння. Задумуємося, чому така широка дорога не помічена на мапах як туристична тропа?
З відмітки 1455 до прикордонного стовпа за номером 13 дорога йде круто вниз. Спускатися доводиться дуже обережно. Судячи з усього, дорогою періодично їздять квадроцикли. Хоча невідомо, як вони долають такі круті схили, покриті камінням.
Згодом побачили показчик Gorgany Race з проханням не знімати його до 30 червня. Відео з торішніх перегонів можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=LUh_Xb1G144.
Моросить дощик. О 16-й годині розпочали крутий підйом на гору Тавпиш. На відстані сімсот п’ятдесят метрів треба набрати висоту майже сто метрів. Під ногами болото. Дорога вщент розбита всюдихідами. Туман здуває вітром. Місце запланованої ночівлі, полонину Тавпиш проходимо, лише зупинившись, щоб помилуватися невеличким озерцем, що розташоване внизу навпроти стовпчика за номером 14/4. Воно схоже на невеличке око. Спускаємося, підходимо ближче — звичайна велика калюжа з каламутною водою. Дорогою зустрічаємо стадо корів. Зупинилися, аби привітатися з пастухом. Запитав звідки ми. Сказав, що вчора пройшли двоє з Одеси, і що «зараз підуть». Напевне, мав на увазі туристів. Додав, що на полонині Перенизь, куди ми прямуємо, є вода. Хоча ми про воду й так знали, є позначка на мапі.
Вісімнадцята година. Ми на полонині Перенизь. Визирнуло сонечко, потеплішало.
Повагавшись, чи йти далі ще два кілометри, на полонину Рущина, вирішуємо зупинитися тут. Відчуваємо втому. Ставимо намет. Я готую вечерю, Анатолій прямує шукати воду. Щойно вітер вщух, нас обліпляє мошка. Від неї немає порятунку. Трохи допомагає засіб від комах.
Подолали 16,5 кілометрів за девять годин. Діапазон висот над рівнем моря: 761 м -1499 м.
Далі буде...
Всі фото першого дня:
https://picasaweb.google.com/1108944655 ... directlink
Востаннє редагувалось 15 червня 2016, 10:19 користувачем Віктор, всього редагувалось 1 раз.