ВелоЖитомир

форум велосипедистів м.Житомира

  • Аватар користувача
  • Аватар користувача
  • Аватар користувача
#64018
Не встиг охолонути рюкзак після подорожі Центральними Горганами в червні, як я почав готуватися до наступної прогулянки Карпатами. Цього разу запланував побувати на найвищих вершинах Горган. Маршрут вийшов такий: село Осмолода – хребет Матагів – гора Висока – гора Ігровець (1804,3) – перевал Боревка - гора Боревка (1594,2) – гора Лопушна (1694,7) – гора Велика Сивуля (1836,0) – гора Мала Сивуля (1818,5) – полонина Рущина – полонина Негрова – полонина Боярин – водоспад біля озера Салатрук - село Бистриця.
Мав подолати сорок кілометрів за чотири дні. Темп пересування матрацний, напружитись необхідно було тільки другого дня, коли планувалось пройти шістнадцять кілометрів з набором висоти від 1500 до 1800 метрів, потім скиданням з 1800 до 1350 метрів, знову набором до 1836 метрів і скиданням до 1450 метрів. Також першого дня треба було набрати висоту з 700 до 1500 метрів.
Добиратись до невеличкого карпатського села Осмолода з Івано-Франківська потрібно через Калуш. Перший автобус на Калуш відправляється о шостій годині п’ятдесят п’ять хвилин з автовокзалу, що розташований біля залізничного вокзалу. Їхати годину, квиток коштує вісімнадцять гривень. Через п’ять хвилин після прибуття в Калуш, з тієї ж самої зупинки відправляється старенький мікроавтобус до Осмолоди. Квиток можна придбати в касі, коштує двадцять п’ять гривень.
Мікроавтобус прибув повний під зав’язку. Водій, побачивши наплічник, якби між іншим сказав, що треба за нього доплатити п’ять гривень. За деякий час спокійно нагадав про це ще раз. Але я також спокійно не став доплачувати. Не те, що шкода грошей, просто це незаконний податок, який він вигадав.
Весь час, доки їхав, а це більше, ніж дві години, простояв майже на одній нозі. У багатьох пасажирів багаж, крім того, їхало троє молодих людей з великими наплічниками. Дорога розбита, в салоні повно пилюки. Водій сказав, що її небагато, бо нещодавно пройшов дощ. Автобус постійно зупиняється, пасажири виходять та заходять. Мені здалося, що заходило завжди більше, ніж виходило.
В Осмолоді набрав води з криниці, що була поруч із зупинкою, і о десятій годині сорок п’ять хвилин рушив своїм маршрутом. Забув запитати у водія графік руху автобусів з Осмолоди на майбутнє. На окраїні цього невеличкого села є чудове місце для відпочинку.
Зображення
На узбіччі дороги ростуть кущі ожини. Ягоди трохи в пилюці, але їсти можна. Подолавши річку Лімниця через пішохідний підвісний міст, розпочав підйом на хребет Матагів. Стежка проходить лісом, тому краєвиди відкриваються тільки з декількох місць. Але, не дивлячись на це, йти в лісі приємно.
Зображення
На хребті Матагів повно малини, росте іван-чай. Через те, що я постійно зупинявся, щоб поїсти малини, швидкість пересування суттєво знизилась. Але поспішати все одно не було сенсу, адже в перший день потрібно пройти всього сім кілометрів.
Тут я зробив останні світлини фотоапаратом. Неочікувано сіли нові батарейки, запасних не взяв. Тому всі подальші фото зроблені камерою телефону.
Зображення
До хатинки, де мав ночувати, дістався за три години сорок п’ять хвилин. Вона розташована на південь від стежки.
Хатинка збудована лісниками півстоліття тому, відремонтована в 2010 році силами волонтерів громадської організації “Карпатські стежки” за сприяння волонтера Корпусу Миру США Джима Елізера.
Внутрішнє оздоблення хатинки типове: нари, металева пічка з трубою, невеличкий стіл біля вікна, полички над столом, на стінах ікона Божої матері та підставки для свічок. На столі та поличках стоять баночки та пляшечки, запас сірників, солі, повний пакет цибулі, в ньому кульок з крупою. На верхній поличці погризений мишею Новий Заповіт. На столі хтось залишив саморобний фільтр для води, лежить бортовий журнал. В журналі записи однотипні: дата перебування, імена тих, хто ночував, враження, побажання щасливої дороги та застереження не залишати після себе сміття. Але один запис цікавий. В ньому жіночим почерком написано, що “туристи з нас херові, рюкзаки забиті всякою фігньою, яку ми скидуємо по дорозі. З Осмолоди до хатинки йшли два дні. Наш маршрут був розписаний на шість днів, планували дійти до Бистриці, але ну його нафіг, завтра вертаємося до Осмолоди. Мамку не чули вже три дні – немає зв’язку, переживає." От такий перший досвід пішої подорожі.
Попри численні прохання не смітити, якісь дики люди залишили після себе купу пляшок з-під горілки та сміття. Все це хтось виніс на двір, загорнувши в одноразову скатертину. Стіни ззовні та зсередини покриті автографами.
В сінях є трохи дров та драбина на гору. На горі вільно може лягти до півтора десятка людей. Через щілини віє вітер, тому спав на першому поверсі. Тут всі щілини забиті мохом або запінені.
Вода в криниці на глибині одного метра, каламутна. Діставати її незручно, перед вживанням потрібно фільтрувати та кип’ятити. Добре, що водою запасся в Осмолоді.
Наступне джерело за перевалом Боревка, а це на відстані від хатинки більше, ніж сім з половиною кілометрів.
Було зовсім дивно, що час пообіді, а йти вже нікуди не потрібно. Обійшов околиці, почитав бортовий журнал, облазив хатинку. Це зайняло приблизно півтори години. Став нудьгувати. Повна безлюдність, лише вітер шумить в кронах дерев.
Стало прохолодно. Температура повітря тринадцять градусів. З лісу вийшов хлопець, що мандрував так, як і я. Сашко з Київа. Ночувати в притулку він не захотів, сказав, що йому це не подобається. Через деякий час він пішов шукати собі місце для намету.Так непомітно промайнуло ще півтори години. Приготував собі вечерю, повечеряв. Температура знизилась до десяти градусів. Вітер вщух. О дев’ятнадцатій годині ліг спати.
Вночі вийшов надвір, подивився на небо. Небо чисте, зорі ясні та великі, таке враження, наче висять прямо над головою. Жоденлисточок не ворухнеться.
Вранці наступного дня прокинувся о шостій годині, вилазити зі спальника не було бажання, відчувався холод. І не дивно, на градуснику п’ять градусів тепла. Але треба снідати та рушати вперед. Неквапливо піднявся, приготував сніданок і о сьомій тридцять продовжив свою подорож.
Стежка добре маркована червоно-білими маркерами та є частиною Східно-Карпатського туристичного шляху, тому заблукати шансів немає, картою та навігатором я майже не користувався. Смерековий ліс поступово залишився позаду. Шлях далі проходив через зарослі старого жерепа. Просуватись в іншому напряму, ніж прорубленою стежкою, через такі зарослі майже неможливо. Згодом і жереп залишився позаду, почались греготи.
Зображення
Постійно дув холодний східний вітер. Краєвиди просто шикарні.
Через півтори години піднявся на першу гору – Висока. У всій своїй величі переді мною відкрилися вершини Центрального Горгану, огорнуті білими хмарами. Видовище було назвичайне. Добре видно гостру вершину Великої Сивулі, яка здається недосяжною. На сході видніються маленькі будиночки Старої Гути.
Зображення
На жаль, камерою телефону не вдається зробити якісні фото пейзажів. Погода стояла чудова, видимість добра. Взагалі з погодою мені пощастило.
Так виглядає вершина Ігровця з боку гори Висока.
Зображення
На вершині Ігровця стоять складені з каміння футуристичні фігури.
Зображення
З гори Ігровець шлях пролягав донизу, на перевал Боревка. Він зайняв трохи більше години. На Борівці декілька туристичних стоянок, легкі димки від вогнищ. Багато малини. Біля джерела зробив привал, трохи перекусив, умився, помив ноги. Зібрався йти далі, як мене наздогнав Сашко. Сказав, що між Високою та Ігровцем є зв'язок, пів години розмовляв з дружиною. Виявилось, що ночувати плануємо в одному місці – на полонині Рущина. Він залишився відпочивати, я пішов далі.
В тому місці, де маршрут повертає майже на 1800 на гору Боревка, також є можливість телефонувати, чим я і скористався. Підйом на гору неважкий, шлях пролягає смерековим лісом. З вершини Боревки відкривається вид на весь Сивулянський хребет. Вона, власне, і є початком цього хребту.
На горі Лопушна натрапив на залишки фортифікаційних укріплень часів першої світової війни. Відомо, що бойові дії на території Горган велися у 1915 році. Потім тут проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною. Від того періоду на смарагдових розсипах цекот залишилось павутиння колючого дроту. Спробував відламати шматок дроту – він цупкий та не гнеться.
Зображення
Шлях від Лопушної до Великої Сивулі складає майже три кілометри. Місцями йти доводиться по рухливих каменях, ступати треба обережно. Навіть великий та нерухомий, на перший погляд, камінь може під ногою ворухнутись.
Зображення
Через деякий час я вийшов до підніжжя найвищої вершини, що полягала на моєму шляху – Великої Сивулі (1836,0). Тут я знову побачив залишки споруди, складеної з плоских каменів. Західна стінка мала таке собі віконце, яке виходило на сусідню вершину. До споруди зверху вели кам’яні сходи.
Зображення
Зображення
Підйом на гору крутий та проходить по гострому хребту. З західного боку стежки дикий кам’яний хаос.
Зображення
Вершина складається з величезних брил, деякі з них більше зросту людини.
Зображення
Тут відкривається велична панорама на околишні гори, на пройдений шлях і на той, що ще попереду. Я знов зустрів Сашка, він запропонував скористатись своїм 25-ти кратним біноклем “Pentax”, що я із задоволенням і зробив.
Відпочивши, рушив вниз, на сідловину між Великою та Малою Сивулями.
Зображення
Підйом на Малу Сивулю легкий та непомітний. Вершина пласка та усипана невеликим камінням. На вершині стоїть напівзруйнований монумент, невідомо ким і на честь чого встановлений. А може, це просто геодезний знак.
Зображення
На південних схилах гори я знову побачив залишки бліндажів та окопів.
Зображення
Далі півтора кілометра спуску на полонину Рущина. Стежка усипана кам’янистими осипами, на яких декілька разів майже не втратив рівновагу. Година обережного руху – і я біля залишків фундаменту, які позначені табличкою як руїни туристичного притулку 1939 року. По іншій версії це колишня прикордонна сторожка. На південь від полонини колись проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною.
Зображення
На полонині тече струмочок, який дає початок річці Бистриця Солотвинська.
Зображення
Всюди ростуть кущи ялівця, пасуться коні. Декілька туристичних груп облаштувались на ночівлю.
Біля стовпа із дороговказами лежить наплічник Сашка. Бачу, і він йде назустріч. Вирішуємо пройти трохи далі до струмочка та піднятися вище до лінії лісу, щоб поставити намети подалі від людей. Почали облаштовувати свій табір. Нарізали дров для вогнища. У мене не було ніякого бажання його розпалювати, але для Сашка це виявилось принципово – зварити казанок чаю, приготувати їжу на вогні, а потім біля нього сидіти. Він виявився запасливим – цепна пилка, великий ніж, щоб колоти поліна, та й ще на всяк випадок мультипаливний пальник. Поки він розпалював вогонь, я повечеряв та, залишивши для попутника баночку з медом, подався відпочивати. Завтрашній перехід всього десять кілометрів, тому рано вставати не було ніякої потреби.
Ранок наступного дня розпочався звуками дзвіночків, що висять на шиях корів. Промені сонця пробивались скрізь легкі хмарки. Відпочив добре, прокинувся на годину раніше, ніж планував. Обмився холодною водою з джерела. Далі по маршруту вже не передбачалося труднощів з водою, тому набрав тільки маленьку пляшку для пиття та 0,7 літра на всяк випадок. Хоча і цього можна було не робити.
Зображення
На просушування намету та спальника, сніданок та збори пішло три години. О десятій сорок п’ять рушив в дорогу. Після повороту ліворуч біля інформаційного знаку моєму зору відкрилось глибоке урвище, яке в народі називають Пекло. Висота його приблизно метрів сімдесят, стіни демонструють, як формувались геологічні пласти.
Зображення
Прямо від Пекла починається добре утрамбований шлях, яким я, роблячи постійні зупинки, щоб поласувати брусницею, попрямував до полонини Негрова.
На полонині побачив огорожу, всередині хатинку пастуха та невеличкий сарайчик. Все це господарство охороняла велика волохата собака. Ззовні огорожі в траві лежали дві поросяти, біля них пасся маленький бичок. Одне порося одразу втекло, інше одним оком уважно спостерігало, як я до нього наближаюсь. Коли відстань між нами стала меншою за безпечну, воно також подалось геть. Через декілька кроків зустрів хлопця, який ніс два відра з водою. Вже минувши його, додумався спитати, чи не продає він сир. Виявилося, що продає, за ціною вісімдесят гривень за кілограм. Трохи за дорого, але я торгуватися не став та попрямував за пастухом. З його дозволу зайшов всередину хатинки. Вона виявилася такою, що опалюється “по-чорному”, димоходу не було, посередині облаштоване з каменів вогнище. На фото добре видно почорнілі від диму колоди над дверним отвором.
Зображення
Поки я фотографував обстановку всередині хатинки, господар приніс голівку білого сиру та запропонував покуштувати. Ніяких смакових відтінків я не відчув. На своє питання як довго сир може зберігатись без холоду отримав відповідь, що тижня два, з часом він стає смачнішим. Так воно і сталося. Пролежавши два дні в наплічнику, сир отримав трохи гостріший смак. Як дома з’ясувалося, я придбав нещодавно зварений сир. Його потім під стелею коптять, після чого термін зберігання такого сиру (його називають “будз”) значно збільшується. А ще його можуть висушувати та перетирати с сіллю, такий сир називають бринзою. Додавши кілограм ваги в свій наплічник, рушив далі.
За годину неквапливого руху утрамбованою дорогою переді мною розкинулась мальовнича полонина Боярин, в центрі якої стояв будиночок та загін для худоби. Як і сказав хлопець, що продав мені сир, тут я зміг знову зателефонувати додому.
Зображення
Рухаючись полониною, треба бути уважним, шлях повертає ліворуч на південний схід, про що повідомляють маркери на деревах з лівого боку, але їх погано видно. Після повороту спускався розмитою ґрунтовою дорогою, по якій їхати сьогодні неможливо.
Стрибаючи по краях канави, яку вимила вода посеред дороги, я вийшов до русла річки Салатручіль. Далі лісовою дорогою йшлося більш комфортно і непомітно для себе я дістався невеличкого озера та відомої в цих краях гідрологічної пам’ятки місцевого значення – водоспаду Салатручіль.
Зображення
Озеро неглибоке, наповнене прозорою водою. Обійшовши його, побачив облаштований сходинками спуск у воду. До водоспаду веде вузька та слизька звивиста стежка. Висота, з якої падає вода, складає приблизно десять метрів. Водоспад розділяється на два потоки та впадає в озеро. Вода з озера витікає через штучну греблю, складену зі стовбурів дерев.
Зображення
На перемичці між озером та річкою - місця для наметів та стіл з лавками для відпочинку. Навколо озера розташовані пасовища та декілька хатинок пастухів.
Шлях у десять кілометрів подолав за чотири години. Ознайомившись з околицями, я із задоволенням помився у крижаній воді озера, натягнув чисту білизну та вирушив шукати місце для ночівлі.
Обрав його я зовсім невірно. По-перше поруч з гамівною компанією молодих людей, по-друге, занадто близько до води. Спитав у молоді, чи не знають вони, коли відправляється останній автобус з Бистриці на Надвірну. Виявилось, що вони з Надвірної, приїхали на вантажній “Газелі” і з задоволенням взавтра підвезуть мене до Надвірної. Відправляються о чотирнадцятій годині. На початку я зрадів такій нагоді і отаборився поруч. Хлопці гостинно запросили до себе в гості, я відмовився. Згодом дівчата пригостили мене гарячим пловом та овочами. Хоча на той час я вже поїв та пив чай, довелося знову розпочинати вечерю.
Сутеніло, я вклався відпочивати. Прокинувся від того, що хтось зачепив ногою порожні пляшки, що лежали біля намету. Остерігаючись, щоб окремі представники сусідньої компанії, яка на той час вже була добряче напідпитку, не зіткнулись випадково з моїм наметом, увімкнув ліхтарик, підсвітивши намет зсередини. Вимкнув після того, як вони затихли.
Близькість до води зумовила підвищену вологість повітря. Внаслідок чого я вночі замерз і був вимушений одягати флісову кофту. Ремінець наручного годинника вранці став відчутно вологим. Конденсату на внутрішній стороні тенту зібралось стільки, що він збігав на землю.
Вранці вирішив не чекати чотирнадцятої години, щоб скористатись пропозицією молоді. Вмиваючись біля джерела, сфотографував такий собі холодильник. В бідонах - молоко. Вода крижана...
Зображення
Четвертого дня залишилося пройти сім кілометрів. Йшлося дуже легко. Сонце не припікало, повітря в лісі наповнене прохолодною ранковою свіжістю, настояною на запаху смерек. В Бистрицю прийшов об одинадцятій сорок п'ять. За годину сів на автобус до Надвірної. А там - до Івано-Франківська.
Сумно, але подорож закінчилась. Готуюсь до наступної. Карпати не відпускають…

https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
krecc, Marsianin, jazzec та 1 іншим це подобається
long long title how many chars? lets see 123 ok more? yes 60

We have created lots of YouTube videos just so you can achieve [...]

Another post test yes yes yes or no, maybe ni? :-/

The best flat phpBB theme around. Period. Fine craftmanship and [...]

Do you need a super MOD? Well here it is. chew on this

All you need is right here. Content tag, SEO, listing, Pizza and spaghetti [...]

Lasagna on me this time ok? I got plenty of cash

this should be fantastic. but what about links,images, bbcodes etc etc? [...]

Пропускаєш покатушки та інші велоподії?! - SMS-інформування!