ВелоЖитомир

форум велосипедистів м.Житомира

  • Аватар користувача
  • Аватар користувача
  • Аватар користувача
  • Аватар користувача
#62634
Шановні колеги, пропоную до вашої уваги свої враження від пішої подорожі Карпатами.

Опис маршруту для походу взяв тут: http://propohody.com/hike10/.
Село Мислівка – г. Пустошак Великий – полонина Німецька – г. Горган Ілемський – траверс хребта Аршиця – озеро Аршиця – озеро Россохан – г. Молода – полонина Солотвинка – гора Укерня – г. Поганець – г. Яйко Ілемське – полонина Мшана - село Мислівка.
Маршрут розрахований на чотири дні. Протяжність маршруту 68,8 км. Автор доволі точно та докладно його описав. Нам з Анатолієм Кучманським залишилось слідувати вказівкам. Максимальний підйом висоти - третього дня, коли на відстані 6-ти кілометрів необхідно набрати висоту 924 метри. В перший день за планом пройти тринадцять кілометрів, на другий день – двадцять чотири з половиною, на третій – сімнадцять з половиною, на четвертий, завершальний день, – трохи менше чотирнадцяти кілометрів. Як показав досвід, ці цифри завеликі. Ми, маючи певний досвід та середній рівень фізичної підготовки, виконували план на межі своїх можливостей. В подальшому планувати потрібно виходячи з того, що темп комфортної ходи складає півтора кілометра за годину, при цьому тривалість ходового дня не більше восьми годин.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Потішило те, що вартість залізничних квитків з серпня минулого року не зросла. 12 червня о 5 год. 45 хв. прибули до Івано-Франківська. Далі два варіанти: або з автостанції, що біля залізничного вокзалу, їхати до міста Долина. Потім пересаджуватися на автобус до села Мислівка. Або сідати на автобус “Івано-Франківськ - Ужгород”, який відправляється з автостанції 2 та прямує через Мислівку. Обрали другий варіант. Проміжок між прибуттям потягу та відправленням автобуса складає трохи більше сорока хвилин. Тому були вимушені скористатися послугами таксі.
В системі продажу квитків села Мислівка не виявилося, придбали квиток до найближчого населеного пункту. Проїжджаючи через Долину, побачив рекламу приватного музею Бойківщини. При нагоді можна буде відвідати.
О 9 годині 30 хвилин ми прибули в точку старту. Виходити з автобуса потрібно не в селі, а на роздоріжжі перед ним, щоб не повертатися. Тридцять хвилин на переодягання, і вперед за пригодами.
Зображення
Є можливість докупити необхідні продукти в невеличкому кіоску, якщо щось забули. Погода чудова, хмар немає. Сонце припікає.
Зображення
Забігаючи наперед, скажу, що цей маршрут мені набагато більше сподобався, ніж минулорічна прогулянка по Чорногірському хребту. По-перше, ми побачили і карпатські ліси, і полонини, і гори, і гірські озера. По-друге, за чотири дні мандрів тільки тричі зустріли людей, на відміну від Чорногори – там рух, як на вулиці Михайлівський. По-третє, ми не відчували сильного вітру та нам набагато тепліше було спати, ніж на Чорногорі. Принаймні теплі речі, що я взяв з собою, виявилися непотрібними.
Хоча маршрут і маркований, але декілька разів доводилося шукати правильний напрямок. Перший раз це сталося, коли на початку вийшли на перехрестя тропи та лісової дороги. Маркер на дереві показує, що потрібно повертати праворуч, що ми й зробили. Через декілька сотень метрів зрозуміли, що йдемо не туди. Вийшли до потічка, а відповідно до карти повинні прямувати ліворуч від нього. Повертаємось назад. Підходимо до маркера. Виявляється, потрібно перетинати дорогу, заходити в ліс та підніматися в гору. Далі були уважнішими.
Рухаємось лісом, багато поламаних та повалених дерев. Часто вони суттєво перешкоджають руху. Всюди нескінченні поля лохини та брусниці. Але ягоди зелені. Достигають в серпні. Тоді рух помітно уповільнюється, раз за разом призупиняєшся, щоб попастись.
Зображення
Падаючи, дерева своїм корінням часом піднімають великі брили каміння.
Зображення
Вийшли на залиту сонцем галявину, що поросла великими лопухами майже в зріст людини.
Зображення
Інколи відкриваються чудові краєвиди на навколишні населені пункти.
Зображення
Стежкою зустрічаються кам’яні знаки з маркуванням невідомого нам походження.
Зображення
Через три години руху по лісі та неквапливого підйому висоти дістались на гору Великий Пустошак. ЇЇ висота складає 1423 метра над рівнем моря. Гора заросла лісом.
Зображення
На північних схилах висоти багато викладених з каменю конструкцій, що схожі на одиночні окопи. На протилежних схилах споруди дещо більші, нагадують за своєю формою укриття.
Зображення
Доки рухались, не помічали великої кількості комах, що роїлися над нами. Тільки ми зупинились та скинули рюкзаки, вони буквально обліпили нас. Але дошкуляли, не кусаючи. Добре, що взяв засіб від комах.
Спускаючись з Пустошака, вдруге загубили стежку. Потрапили на ділянку справжнього бурелому, тому це недивно.
Зображення
Через дві години після початку спуску вийшли на полонину Німецька.
Зображення
В лісі ліворуч від стежки є джерело. І хоча напрям до нього вказує вказівник, довелося його пошукати. Допоміг кольоровий кульок, який хтось прив’язав до смереки на тому місці, де заходити в ліс. Кажуть, що інколи воно пересихає. В кінці полонини є ще одне джерело, але вода в ньому стояча. Взагалі краще не сподіватись на джерела та мати з собою запас води, принаймні для втамування спраги.
Починаємо підйом на гору Горган Ілемський (висота 1568 метрів). Спочатку зникає трава, потім низькорослі ялинки. На зміну ялинкам приходять зарості жерепа. З’являються кам’яні розсипи. Трохи більше, ніж за годину ми на вершині гори. Звідси відкривається чудовий вид на хребет Аршиця та навколишні гори. Натрапили на пам’ятну дошку, що виконана з великою майстерністю та встановлена на честь двох хлопців, що загинули в 2011 році у горах Північної Осетії.
Інформаційну табличку, встановлену на вершині, якісь дикі люди розстріляли з вогнепальної зброї. Я так думаю, що це вони і залишили купу порожніх пляшок з-під горілки у підніжжя гори.
На картах Генштабу 1972 року жерепу на вершині майже немає, що сьогодні не відповідає дійсності. На фото видно, що і гора, і хребет повністю заросли.
Зображення
Погода не дала нам насолодитися чудовими краєвидами. Через двадцять хвилин небо затягло хмарами, здійнявся вітер. Десь недалеко прогуркотів грім. Ми почали максимально швидко спускатися, адже до початку грози потрібно скинути висоту та й ще бажано знайти місце для намету.
Довелося швидко и небезпечно долати кам’яні розсипи.
Ліс містами мав такий вигляд, ніби він пережив катастрофу. Оголені стовбури смерек без крон проколюють небо.
Зображення
Минувши перехрестя на траверс хребта Аршиця, на стежці побачили невеличке місце для намету. Те, що нам треба. Пів на дев’ятнадцяту, починаємо розкладати табір.
Зображення
Пройшли чотирнадцять кілометрів за вісім з половиною годин.
З боку східного схилу, у підніжжя досить крутого спуску, тече горна річка. Через деякий час чуємо голоси. Зі сторони річки на стежку один за одним піднімаються захекані, але веселі восьмеро хлопців. Звідки вони взялись, невідомо. Стежок та маршрутів там, звідки вони йшли, немає. Мабуть вирішили скоротити шлях та пішли напряму. Привітались, я показав їм, де можна поставити намети, але поспілкуватись не дав дощик, що став накрапати. Ми заходилися ставити намет, хлопці рушили далі. Дощик тільки налякав, згодом він вщух, толком не розпочавшись. Це дало змогу спокійно приготувати вечерю та поїсти. Почувався дуже втомленим, перший день – день втягування організму в новий режим роботи. Коли лягли спати, в п’ятках відчував біль, тому довго не міг заснути.

ДЕНЬ ДРУГИЙ
Прокинувся о шостій годині, подивився на годинник і.. знову провалився в сон. Вдруге прокинувся о дев’ятій, за цих три години краще відпочив, ніж за всю ніч. Так пізно ще жодного разу не вставали. Намет на диво сухий, конденсату немає.
Поснідали, і об одинадцятій сорок п’ять продовжили рухатися далі. Сьогодні йдемо траверсом хребта Аршиця, тому підйомів немає, крім того, ми побуваємо біля двох гірських озер. Одне з них, з однойменною назвою, було відкрито у квітні 2009 року уродженцем міста Долина Віктором Верховинцем. Зимою він його побачив, розглядаючи космічні знімки Гугл, а в квітні дістався до нього.
Коли планували мандрівку, у Анатолія майнула думка, чи не йти нам хребтом, а не траверсом? Тим більше, на генштабівській карті позначена тропа від г. Горган Ілемський, хоча далі вона зникає, та з’являється вже після г. Верхній Менчелик. Але отримавши відповідь на моє запитання від автора опису маршруту, вирішили від цієї думки відмовитись. Повертаючись додому, придбали в Івано-Франківську свіжу карту Західних Горган. Подивившись на неї, ще раз впевнився в правильності нашої відмови. Стежка позначена не від г. Менчелик, а від г. Слобушниця, а це ще півтора кілометра на схід. Під час складання цього тексту натрапив на опис мандрів одного львів’янина, яких намагався нашу думку втілити в життя, внаслідок чого був вимушений раніше закінчити свою подорож.
Йшлося легко та приємно. Тропа проходить скрізь смерековий ліс, який росте на каменях. Внаслідок чого коренева система дерева глибоко в ґрунт не заходить, тому багато повалених великих дерев. Відчуваєш себе нібито в зачарованому первісному лісі.
Зображення
Камені вкриті глибоким та м’яким мохом, який росте, як трава.
Зображення
Довелося перетинати декілька струмків. Перший та другий струмки повноводні, третій та четвертий – сухі.
Повітря чисте, насичене запахами смолистих дерев. Особливо цей запах відчувається, коли виходиш на сонячні поляни.
Зображення
Через дві години легкої ходи прибули до місця, де потрібно звертати з тропи ліворуч та підніматися до озера. На карті все ясно та просто, але на місцевості, як завжди, складніше. Розійшлись в різні сторони шукати стежку. Вона ніяк не позначена. Не знайшли. Вирішили підніматися сухим руслом. Через декілька десятків метрів дорогу перегородили повалені дерева. Доводиться деякий час продиратися, але згодом розуміємо, що це не найкраще рішення. Виходимо з русла праворуч і знаходимо ледь помітну стежку. Стало цікаво, як виглядає поворот на неї з основної стежки. Подивимось, коли будемо повертатися. А зараз вперед, до озера, яке знаходиться на висоті 1326 метрів над рівнем моря. По дорозі натрапили на гарне місце для табору, можна поставити декілька наметів.
Озеро з’явилось неочікувано. Нібито дивне блюдце, наповнене водою. З одного боку існує перелив, куди збігає зайва вода, це місце легко побачити по скупченню стовбурів. Озеро набирається талою водою та водою з невеликого потічка. Вода холодна, прозора, але на поверхні плаває сміття, що нападало з дерев. Дно озера конусоподібне, північна частина глибока.
Зображення
І як не скупатись після півтора днів подорожі? Що я з задоволенням і зробив. Обсохли, перекусили. І вже нікуди не хочеться йти. Сидіти та насолоджуватись. Але попереду ще чотирнадцять кілометрів, а вже п’ятнадцята година. Треба рухатись далі.
На схилах часто зустрічаються залисини від вирубок дерев. Старі заросли зеленою травою. Свіжі мають сіро-коричневий колір. Лісоруби піднімаються все вище та вище. Містами дісталися стежки, яка проходить на висоті більше 1200 метрів.
Зображення
Ще півтори години руху - і ми спустились до озера Россохан, що розташовано на 200 метрів нижче. Вода бірюзова, абсолютно прозора. На дні видно стовбури дерев.
Зображення
Тут відпочивають декілька груп туристів. Хто стоїть табором, хто присів перекусити. Судячи з усього, троє чоловіків, яких ми зустріли першими – місцеві з Осмолоди, що приїхали на пікнік. Один з них сказав, що років десять тому ходили від Горгана Ілемського по хребту до самої Осмолоди.
На цьому фото добре видно відтінок води.
Зображення
На сьогодні залишається скинути ще 230 метрів висоти та вийти на дорогу, що прямує вздовж річки Мшана. А далі монотонно прямувати сім с половиною кілометрів до місця запланованої ночівлі. Спустившись на дорогу, ліворуч побачили дерев’яний сарай, розділений на дві частини. Менша має дерев’яну підлогу та пристосована для комфортної ночівлі. Більша має двері та земляну підлогу, засипану сіном. Сарай позначений на карті. Одразу за поворотом зверху на дорогу збігає джерело. Поповнили запаси води. Трохи подалі ще одне джерело. Взагалі з водою, на відміну від Чорногори, проблем немає.
Зображення
Знову псується погода, небо затягується хмарами. Починає накрапати дощ. Згодом він підсилюється. Все це, та ще й фізична втома погіршують настрій. Виникають думки, що треба було залишитись ночувати в сараї. Але тоді вибиваємось з графіку. Так, в невеселих роздумах потроху просуваємось вперед. Дощ перетворюється в невеличку зливу. Зупиняємось на першому більш-менш підходящому місті біля дороги. Далі йти немає сенсу.
Дощ трохи вщухає, але не перестає. Швидко ставимо намет. В наметі тамбуру практично немає, тому доводиться натягувати тент, щоб не вечеряти всухом’ятку. Добре, що взяв шматок целофану. По дорозі проїжджає прокачаний позашляховик, повний людей. Потім, не поспішаючи, крокує чоловік з рушницею з оптичним прицілом та снайперським прикладом. Крім рушниці, у нього нічого немає. Йде, нібито на роботу. Здивувались, куди він може прямувати під вечір.
Зігнувшись під тентом, готую вечерю. Це смачна гречана каша зі смаженою цибулею та сухою ковбасою і чай з медом. Повечерявши, одному швидко залазимо в намет, щоб дощ не намочив намет зсередини. Після того, як поділились враженнями від сьогоднішнього дня, під акомпанемент крапель, що падають на намет, засинаємо. Сьогодні подолали двадцять два з половиною кілометра за дев’ять годин.
Завтра буде важкий день. Плануємо піднятись на гору Молода (автор опису зазначив, що у непідготовлених туристів підйом може зайняти п’ять годин), далі спуск на полонину Солотвинка, знову підйом на гори Укерна та Поганець, невеличкий спуск, підйом на гору Яйко-Ілемське.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Встаємо о сьомій годині.
Зображення
Полінувався розбавляти сухе молоко, запарив вівсянку окропом. Дарма, з молоком смакує більше.
Поруч зі стоянкою виявляється росте великий кедр. Табличка поруч з ним сповіщає, що це “плантація щеплення кедра на сосні”, та зазначено дату – 1971 рік.
Дві з половиною години на сніданок і збори.
Незабаром побачили декілька дерев’яних житлових будівель різного розміру. Стало зрозуміло, куди їхав вчорашній джип та прямувала людина з рушницею. Через дорогу дерев’яний сарай-притулок. Якби вчора знали, що недалеко є такий, зупинились би в ньому. Не треба ставити намет, є місце щоб лягти шести-семи чоловікам. Рухаючись дорогою, мало не пропустили місто, де потрібно звертати на гору Молоду.
Розпочався доволі важкий, крутий та затяжний підйом лісовозною дорогою.
Зображення
Знову над головами літають мухи. Згодом дорогою побіг струмочок. Набрали води, трохи ополоснулись, поливаючи себе з пляшок. Я одягнув чисту футболку. Стало трохи легше, але ненадовго. Сонце припікає, піт ллється. Часто робимо зупинки, щоб попити води. Я подумав, що автор опису маршруту мабуть йшов без рюкзака, долаючи такі відстані.
Виходимо на велику вирубку.
Зображення
Сумно дивитися на те, на що перетворили варвари-лісоруби ліс. Ну і звісно, коли різали ліс, ніхто не думав про туристів – маркерів немає. Напрямок знаємо, але як точно вийти на стежку? Поза стежкою рухатись дуже утомливо, а місцями неможливо. На протилежному кінці вирубки, у лісному масиві побачили прогалину, схожу на стежку. Рушили вперед. Подивився на навігатор, він показує, що відхилились ліворуч. Повертаємо. До речі, навігатор в смартфоні з програмою OsmAnd декілька разів суттєво зменшував час на пошуки стежки. Перетнувши вирубку, побачили на дереві маркер. Можна сміливо рухатись далі. Натрапили на дивне створіння фіолетового кольору.
Зображення
Через дві години виснажливого підйому вийшли на невеличку полянку, де можна поставити намет. Десь поруч повинно бути джерело. Знайшли. Воно зовсім невеличке, руху води майже непомітно. В спекотну погоду воно мабуть пересихає. Тому воду варто набирати у підніжжя на весь день. А її витрати чималі. З полегшенням скинули рюкзаки. Знову сполоснулись. Набрали води на залишок дня, бо далі джерел не буде. Сорок хвилин відпочинку і продовжуємо підніматись.
Побачили незвичне сусідство. Ліворуч від стежки листяна рослинність, праворуч – жереп. Зазвичай до цього ми не бачили, щоб поряд з гірською сосною росли листяні кущі.
Зображення
На кам’яних розсипах бігає багато павуків.
Так, долаючи вже кам’яні розсипи, через чотири години ми дістались вершини гори Молода.
Зображення
З полегшенням скинули рюкзаки, трохи поїли сухофруктів. Закріпили табличку. Помилувались видами. Можна докладно розгледіти весь хребет до гори Поганець, трохи видно гору Яйко-Ілемське. Як же ж до неї далеко! Попереду одинадцять кілометрів шляху, скидання висоти на полонину Солотвинка, знову підйом на гори Укерна, Поганець і Яйко-Ілемське. Вже п’ятнадцята година.
Тридцять хвилин відпочиваємо і починаємо рух далі. Майже одразу зустрічаємо ще одну кам’яну споруду невідомого призначення, явно споруджену людиною.
Зображення
Спуск на полонину Солотвинку зайняв трохи менше двох годин. Втомлює рух по кам’яним розсипам. Треба уважно дивитися, куди ставити ногу. Часто нібито надійний камінь починає під ногою ворушитися. Дуже неприємне відчуття. На полонині чудова природа, пасуться коні. Є джерело з водою та місця для табору. Але не для нас. Нам треба йти вперед. Знову доводиться шукати стежку. Заходимо в заповідне урочище Укерна.
Вже традиційно ближче до вечора починається гроза. Трохи вдалечині, але вітром її швидко приганяє прямо над наші голови. Грім, блискавки. Одна вдарила, нам здається, недалеко від нас. Не такий неприємний дощ, як мокрий жереп та трава. Від дощу накрились дощовиками, але в кросівках дуже скоро починає чвакати вода. Штани мокрі до коліна. Настрій погіршується. Виникають сумніви, чи в змозі будемо подолати останню на сьогодні вершину. Якщо гроза не стихне, то це буде ще й небезпечно.
Через деякий час на ходу вирішили, що заночуємо в притулку, до якого веде стежка з сідловини між г. Поганець та Яйко-Ілемське. Про нього згадував автор опису маршруту, але відстань не зазначив. На карті притулок не позначений. Сподіваємось, що має бути вказівник з відстанню до нього. Від такого рішення стає легше.
Близько двадцятої години доволі втомлені спустились в сідловину. Дощ та гроза вщухли. Тут нас очікував неприємний сюрприз. Ніяких вказівників. Поворот стежки до притулку позначений обмотаною малярним скотчем гілкою жерепу. Сіли, викрутили шкарпетки, міркуємо, що робити далі. Йти до притулку, не знаючи відстані до нього, немає сенсу. Тому піднімаємось на гору та йдемо далі по маршруту.
Вершина Яйка Ілемського з’явилась перед нами зовсім неочікувано, через двадцять хвилин. Виходить, рішення прямувати далі було вірним. На вершині нібито хтось додав сил. Втому як рукою зняло. Хмари трохи розійшлись. Дивлюсь на захід сонця.
Зображення
Вітер сушить одяг. Все дуже добре. Відчуваю, що ці почуття – нагорода за важкий день.
Зображення
Але вже двадцять перша година і треба ще дістатись місцевості, де можна розташувати намет.
Сорок хвилин спуску – і ми розставляємо табір. Місце мені не подобається. Вдвох швидко поставили намет, Анатолій пішов за водою, я готую вечерю. На південний захід від нас знову блимають блискавки та небо затягується хмарами. Повечерявши, швидко займаємо свої місця в наметі. Блискавки вже над головою. Гримить грім. Так, під сполохи та гуркіт, засинаємо. Закінчився найважчий день нашої подорожі. Подолали дев’ятнадцять кілометрів. Йшли з невеликими привалами одинадцять годин.
На завтра залишилось спуститись на полонину Мшана і, прямуючи вздовж річок Правич та Свіча, дістатись Мислівки.

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Встали о шостій годині. Час потрібно економити, сьогодні ще добиратись до Івано-Франківська. Снідати не стали, тому що будемо робити велику зупинку на річці Правич, щоб скупатись та привести себе в порядок перед виходом в цивілізацію. Там і поснідаємо. Крім того, на цьому місці мені не хочеться залишатися зайвої хвилини. Півтори години трохи просушити намет, зібрати речі – і вперед.
В одному місці дорога розмита річкою. Але для місцевих водіїв на позашляховиках це не проблема. Перейшли її по каменях.
Зображення
О десятій годині робимо великий двогодинний привал на березі річки Правич. Купаємось в холодній воді, снідаємо. Вода в річці така чиста, що її можна пити.
Зображення
О дванадцятій продовжуємо рух і вже за годину заходимо в Мислівку. Сідаємо в попутку до Долини, водій якої був настільки люб’язним, що в Долині пересадив нас на маршрутку до Івано-Франківська.
В Ситій ложці на залізничному вокзалі з великим задоволення та з почуттям виконаного обов’язку осушив за обідом спітнілий кухоль холодного пива.
Приїхавши додому, починаю з нетерпінням чекати наступної подорожі…

Всі фото (якщо зайдете в фотоальбоми, там є коментарі):
День перший
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
День другий
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
День третій
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
День четвертий, останній
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
jazzec, vvtz, talon та 1 іншим це подобається
#62640
в контакт с місцевими вступали?
Ми людей можна сказати взагалі не зустрічали. На озері Россохан були якісь дядьки з наметом, ми з ними привітались, перекинулись парою слів та пішли собі далі... Зробили висновок, що вони з Осмолоди.
#69391
Віктор писав:
19 червня 2015, 15:17
Шановні колеги, пропоную до вашої уваги свої враження від пішої подорожі Карпатами.
Молодець! Я також дуже люблю гуляти Карпатами. Бачу у тебе славна мандрівка вийшла. Потрібно буде пройтись твоїм маршрутом, бо в цих краях я ще не бував)
long long title how many chars? lets see 123 ok more? yes 60

We have created lots of YouTube videos just so you can achieve [...]

Another post test yes yes yes or no, maybe ni? :-/

The best flat phpBB theme around. Period. Fine craftmanship and [...]

Do you need a super MOD? Well here it is. chew on this

All you need is right here. Content tag, SEO, listing, Pizza and spaghetti [...]

Lasagna on me this time ok? I got plenty of cash

this should be fantastic. but what about links,images, bbcodes etc etc? [...]

Пропускаєш покатушки та інші велоподії?! - SMS-інформування!