Після того, як в 2014 році з jazzec їздив в Кам’яне село, вирішив наступного року поїхати в той район ще раз. Відвідати місця, що залишились поза увагою.
І ось цей час настав. Думав їхати першого травня. Але так склалося, що вирушив третього, в неділю. По дорозі на залізничний вокзал трохи намок під рясним дощиком. Дизель виявився пустим, у вагоні, крім мене, їхало ще троє. Через деякий час відчув холод, довелося утеплитися.
В Коростені спочатку пропустив повз вуха оголошення про внесення змін до розкладу приміських поїздів. Потім занепокоївся та поїхав в довідкове бюро уточнити інформацію. І не даремно. Мав повертатись з Білокоровичів дизелем на 16:10, що прямує щоденно, крім неділі. А в цей понеділок діяв розклад, як в неділю (відправлення о 14:30). Тобто, мав можливість залишитись в Білокоровичах ще на добу. А у вівторок на роботу.
Дорога від Овруча до Красилівки знайома з минулого року. Пригоди почалися у лісі за Красилівкою. На роздоріжжі навмання повернув праворуч. Лісова дорога непомітно розчинилася серед заростів. Добре, що перед входом в ліс, зорієнтувавшись, визначив напрям на Мошаницю. Повернув ліворуч, сподіваючись, що вийду та потрібну мені дорогу. Через короткий час таки вийшов. Згодом,в подібних випадках більш уважно визначав напрям руху.
Почалися болота. Далі прошу дивитися фото та читати коментарі у фотоальбомі.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
В Мошаниці якось дивно себе почував. Колись тут жили люди, обробляли землю, будували житло, народжували дітей… Зараз про це нагадують тільки квітучі сади, що були біля хат.
Оглядаючи залишки колишньої військової частини, так захопився, що забув про час. День закінчується. А їхати ще багато. Вирішив скоротити шлях та виїхати на дорогу до Малаховки через ліс. На карті позначена ґрунтова дорога. Рушив нею. А вона знов зникла. Вдруге за день продирався крізь зарості.
О 16:30 розпочав рух в напряму Перебродів. Намагався проїхати якомога більше, адже подорож повинна закінчитися на дві години раніше, ніж планувалось. Та і взагалі два дні мало. Щоб все ретельно оглянути та їхати не поспішаючи, потрібно три, а може й чотири дні.
Екскурсійну програму скоротив. В Перебродах заправився водою, помився. Поїхав шукати місце для ночівлі. Як і в подорожі до Червоного, одразу його помітив. Облаштувався, приготував вечерю… Вітер вщух, молоді листочки на деревах не ворушилися. Комарів не було. Спокій та тишу порушували тільки дятли своїми перестуками та зозулі. Також щебетали невідомі мені пташки. Втомлений, але задоволений насолоджувався перебуванням на самоті.
Першого дня проїхав вісімдесят один кілометр за шість годин.
Вранці другого дня подорожі прокинувся о 6:30. Потрібно було оглянути ще один об’єкт та подолати трохи більше тридцяти кілометрів. Далі прошу дивитися фотоальбом.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
Поспіхом проїхав розташування ще одного ракетного дивізіону та попрямував до кінцевого пункту подорожі. В Топільні зупинився поповнити запаси води. Господарка оселі сказала, що вода “золота”. Військові, які тут були, завжди її брали. В селі також, як на поле їдуть, то набирають з її криниці.
В Білокоровичі добрався за півтори години до відправки приміського поїзда. Перекусив на галявині біля залізничного вокзалу. Як і припускав, вагони повні. Студенти повертаються на навчання. Кинулося в очі, що вони постійно ходять перекурити. Дівчата також. Стоять вчотирьох на переході між вагонами та палять. Думають, що паління додає дорослості.
За три з половиною години дістався до Житомира.