- 25 квітня 2015, 23:33
#61309
Я був впевнений, що замок Терещенків на Житомирщині один, в Денешах.
12 жовтня 2014 року iryna.rodicheva організувала екскурсію в Турчинівку (Деталі за посиланням: viewtopic.php?f=89&t=3436). Так я довідався, що в Денешах палац не єдиний. Повернувшись додому, почав вивчати цю тему детальніше. Виявилось, що палаци ще є в селищі Червоному та містечку Андрушівці. Подумав, що в наступному році обов’язково поїду туди. Поставив собі на меті отримати нові враження, вдосконалити вміння орієнтування на місцевості за допомогою топографічної карти та просто відпочити. Адже ми набираємося сил, коли мандруємо.
На початку квітня спланував поїхати 13-14го числа, потім в зв’язку з погодними умовами, переніс на 18-19е. Але знову не вдалося.
Нарешті 22 квітня всі зірки зійшлись, начальник на роботі люб’язно надав два вихідних дні поспіль. Погода обіцяла бути сонячною. 23го квітня зібрався та виїхав. В Млинище прибув о 13.30. Набрав криничної води. Коли пив із кухля, відчув добре знайомий з дитинства запах водяної свіжості.
Мені здавалось, що дорога була переважно під гору. Дошкуляв лише боковий вітер, який я одразу відчув, як тільки виїхав з Млинища. Тільки після повороту на Глинівці ліворуч, за Миролюбівкою, вітер став попутним. Промайнула думка: «Коли повертатимусь назад, він буде зустрічним!» А з Миролюбівки спланував їхати через Кодню. Нецікаво ж їхати одним і тим самим маршрутом.
Глинівці проскочив з попутним вітром на такий швидкості, що мало не пропустив потрібний поворот. Зупинився біля магазину на роздоріжжі зорієнтуватись, та місцеві хлопці випередили мої думки, почали кричати, що треба їхати праворуч. Далі Великі та Малі Мошківці. О 15 годині 11 хвилин я прибув до Червоного. Палац з’явився переді мною неочікувано, я його одразу помітив крізь зарості дерев. Враження про відвідування палацу читайте в коментарях до фото. В деяких текстах є помилки, які в альбомі picasa не знаю, як виправити. В plus.google виправив.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
В Крилівці на перехресті дістав мапу щоб переконатись у тому, що правильно повертаю. Але перехожий дід сказав, що то дорога на Котівку, а це – на Городківку. Я згадав відомий анекдот про те, як військові зупинились на перехресті, а бабця каже: “О, дивись, мапу дістали, зараз дорогу будуть питати.”
О 18й годині, проїжджаючи через невеличкий лісочок між Крилівкою та Котівкою, подумав: “А може тут й заночувати?” За планом ночівля мала би бути в лісі біля Нехворощі. Але згадав правило – ставити табір до того, як минеш населений пункт. Вліво пішла ненаїжджена дорога. Попрямував нею. Ще раз повернув. Дорога перетворилася на стежку. Те що треба. Звернув зі стежки. Трохи пройшов, і одразу помітив те місце, де буду ночувати. Воно було просто наповнене позитивом. Вечеря, миття посуду. Медитація в нічному лісі. Ніякого світла та тим більше вогнища. Як сказала донька: «Вимикай телефон та нюхай хмари». Намагався розчинитися в навколишньому середовищі. Через деякий час відчув, що очі злипаються, треба лізти в намет. Це я і зробив.
В перший день проїхав за три години 52 кілометри. Із середньою швидкістю 17 км/год.
О 10:45 наступного дня продовжив свій шлях. Знову дорога під гору. Таке враження, нібито програма «SASPlanet», прокладаючи маршрут для велосипедистів, враховує перепади висот. А може, так і є. В Котівці багато осель, що продаються. Трохи більше, ніж за годину повільного руху я опинився в Андрушівці. Далі читайте коментарі до фото.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
Відвідування палацу не зайняло багато часу, бо я все ж таки побоювався за свій вєлік, залишений серед юрби спритних школярів.
На виїзді з Андрушівки, о тринадцятій годині, у фірмовому магазині хлібозаводу придбав булочки за смішною ціною, перекусив тай вирушив додому. Проте я забув про зустрічний вітер. Він дав про себе знати, як тільки я виїхав в чисте поле в напряму Антополя. Я був вимушений зменшити швидкість до 10 км/год, подекуди їхав ще повільніше. У вухах свистів вітер. Між Антополєм та Миролюбівкою зупинився перепочити, то велосипед вітром з підніжки перекинуло. Часом навіть дратувався. Ми не шукаємо легких шляхів. Додумався, що якщо лягти на кермо, їхати буде легше. Проте незручно спостерігати за дорогою. Мало не потрапив у вибоїну.
Так, помалу, виснажений як ніколи, о сімнадцятий годині заїхав у Житомир. Пройшов 69 кілометрів, всього за два дня – 121. Другого дня їхав впродовж 4х годин 47 хвилин. Середня швидкість 14 км/год .
Вдома згадав, що мав заїхати в приватну обсерваторію в Гальчині. Нічого, наступного разу заїду.
12 жовтня 2014 року iryna.rodicheva організувала екскурсію в Турчинівку (Деталі за посиланням: viewtopic.php?f=89&t=3436). Так я довідався, що в Денешах палац не єдиний. Повернувшись додому, почав вивчати цю тему детальніше. Виявилось, що палаци ще є в селищі Червоному та містечку Андрушівці. Подумав, що в наступному році обов’язково поїду туди. Поставив собі на меті отримати нові враження, вдосконалити вміння орієнтування на місцевості за допомогою топографічної карти та просто відпочити. Адже ми набираємося сил, коли мандруємо.
На початку квітня спланував поїхати 13-14го числа, потім в зв’язку з погодними умовами, переніс на 18-19е. Але знову не вдалося.
Нарешті 22 квітня всі зірки зійшлись, начальник на роботі люб’язно надав два вихідних дні поспіль. Погода обіцяла бути сонячною. 23го квітня зібрався та виїхав. В Млинище прибув о 13.30. Набрав криничної води. Коли пив із кухля, відчув добре знайомий з дитинства запах водяної свіжості.
Мені здавалось, що дорога була переважно під гору. Дошкуляв лише боковий вітер, який я одразу відчув, як тільки виїхав з Млинища. Тільки після повороту на Глинівці ліворуч, за Миролюбівкою, вітер став попутним. Промайнула думка: «Коли повертатимусь назад, він буде зустрічним!» А з Миролюбівки спланував їхати через Кодню. Нецікаво ж їхати одним і тим самим маршрутом.
Глинівці проскочив з попутним вітром на такий швидкості, що мало не пропустив потрібний поворот. Зупинився біля магазину на роздоріжжі зорієнтуватись, та місцеві хлопці випередили мої думки, почали кричати, що треба їхати праворуч. Далі Великі та Малі Мошківці. О 15 годині 11 хвилин я прибув до Червоного. Палац з’явився переді мною неочікувано, я його одразу помітив крізь зарості дерев. Враження про відвідування палацу читайте в коментарях до фото. В деяких текстах є помилки, які в альбомі picasa не знаю, як виправити. В plus.google виправив.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
В Крилівці на перехресті дістав мапу щоб переконатись у тому, що правильно повертаю. Але перехожий дід сказав, що то дорога на Котівку, а це – на Городківку. Я згадав відомий анекдот про те, як військові зупинились на перехресті, а бабця каже: “О, дивись, мапу дістали, зараз дорогу будуть питати.”
О 18й годині, проїжджаючи через невеличкий лісочок між Крилівкою та Котівкою, подумав: “А може тут й заночувати?” За планом ночівля мала би бути в лісі біля Нехворощі. Але згадав правило – ставити табір до того, як минеш населений пункт. Вліво пішла ненаїжджена дорога. Попрямував нею. Ще раз повернув. Дорога перетворилася на стежку. Те що треба. Звернув зі стежки. Трохи пройшов, і одразу помітив те місце, де буду ночувати. Воно було просто наповнене позитивом. Вечеря, миття посуду. Медитація в нічному лісі. Ніякого світла та тим більше вогнища. Як сказала донька: «Вимикай телефон та нюхай хмари». Намагався розчинитися в навколишньому середовищі. Через деякий час відчув, що очі злипаються, треба лізти в намет. Це я і зробив.
В перший день проїхав за три години 52 кілометри. Із середньою швидкістю 17 км/год.
О 10:45 наступного дня продовжив свій шлях. Знову дорога під гору. Таке враження, нібито програма «SASPlanet», прокладаючи маршрут для велосипедистів, враховує перепади висот. А може, так і є. В Котівці багато осель, що продаються. Трохи більше, ніж за годину повільного руху я опинився в Андрушівці. Далі читайте коментарі до фото.
https://picasaweb.google.com/1167860974 ... directlink
Відвідування палацу не зайняло багато часу, бо я все ж таки побоювався за свій вєлік, залишений серед юрби спритних школярів.
На виїзді з Андрушівки, о тринадцятій годині, у фірмовому магазині хлібозаводу придбав булочки за смішною ціною, перекусив тай вирушив додому. Проте я забув про зустрічний вітер. Він дав про себе знати, як тільки я виїхав в чисте поле в напряму Антополя. Я був вимушений зменшити швидкість до 10 км/год, подекуди їхав ще повільніше. У вухах свистів вітер. Між Антополєм та Миролюбівкою зупинився перепочити, то велосипед вітром з підніжки перекинуло. Часом навіть дратувався. Ми не шукаємо легких шляхів. Додумався, що якщо лягти на кермо, їхати буде легше. Проте незручно спостерігати за дорогою. Мало не потрапив у вибоїну.
Так, помалу, виснажений як ніколи, о сімнадцятий годині заїхав у Житомир. Пройшов 69 кілометрів, всього за два дня – 121. Другого дня їхав впродовж 4х годин 47 хвилин. Середня швидкість 14 км/год .
Вдома згадав, що мав заїхати в приватну обсерваторію в Гальчині. Нічого, наступного разу заїду.