ВелоЖитомир

1-4 мая предположительно состоится поход по замкам Закарпатья с посещением оленьей фермы и центра лозоплетения, но главная цель - Долина Нарциссов.

Маршрут
Свалява-Довге-Липча-Долина Нарциссов-Хуст-Виноградов-Хмильник-Берегове-Мукачево-Ужгород

Группа уже есть, но пока проблемы с билетами)
Если кто-то желает - пишите.
Поход предполагается в спокойном темпе, однако по погоде может быть холодно, и к этому надо быть готовым.

Добавлено (11 Май 2010, 12:29)
---------------------------------------------
маршрут успешно пройден. по дороге было куча всего интересного. фото далі буде

давай-давай

1-4 травня відбувся велопохід за маршрутом Мукачево-Свалява-Довге-Іза-Хуст-Виноградів-Хмільник-Берегове-Ужгород.
Ось викладаю коротенький звіт.

Проходження маршруту планувалося в спокійному темпі. Головна мета – подивитися все, що можна встигнути, а не накрутити кілометраж. Так воно і сталося.
1 травня проїхали 72 км
2 травня проїхали 86 км
3 травня проїхали 58 км + стара вузькоколійна залізниця
4 травня їздили тільки по містах Берегове і Ужгород, всього 29 км + залізниця

На Закарпатті раніше я не був. Тож треба було подивитися, що ж воно таке є.
Щойно ми вийшли з потягу у Мукачевому, і одразу потонули у ароматі бузку, яблунь і інших дерев. Там квітнуло і буяло зеленню все й одразу! В той час, як у Києві тільки-но прокльовувалися квіточки бузку, і листя на деревах було ще небагато.
Отож, перший пункт подорожі – замок Паланок.Оце власне він.
Фотка називається "Пеньки квітнуть і дроти"





Мукачево – місто ласапедів. Центр дуже чистий і охайний, залишає приємні враження.



З Мукачева поїхали до Чинадієво. По дорозі вирішили глянути одним оком на водоспад Росош. Водоспад виявився таким гарним, що не полінувалися і дивилися на нього всіма очима)



Дорога до водоспаду



Замок пана фон Шенборна в Чинадієвому з озером і сакурою. А ще тим були тищщі наречених, бо ж була субота, і вони там хвоткалися.







Підкріпилися у панському парку та й рушили собі далі, до Сваляви. Рівненький асфальт, по дорозі все квітне.
Діюча дерев’яна церква у Сваляві.



Шукати джерело мінеральної води не стали. Вечоріло, а нам ще треба було попоїсти та й подумати, де заякоритися.
Ночували на березі прозорої річки за Свалявою.
Зранку вирушили далі. Їхали мальовничими селами, часто зупинялися фотографуватися. Села доглянуті, будинки зазвичай більші, ніж у нас, багато двоповерхових. Хоча й досі трапляються дерев’яні хатки під глиняною або дерев’яною черепицею. У кожному дворі – квітник, все чисте, пофарбоване, доглянуте. Може, у них тут нещодавно конкурс на краще подві’я проходив, чи як? Бо у нас зазвичай виглядає все трохи інакше…



Далі був красивий спуск…



… і підйом,



знову спуск



і знову підйом



Зупинилися відпочити після підйому і перекусити. Я тим часом вирішив дров нарубати, щоб даремно не гаяти часу)



Боржава. Закинута угорська вузькоколійна залізниця.



Маркування – 1880 рік.



С. Довге. Замок. 1800-якийсь там рік. Товстенні мури. Ну так, тонких не будували)





Далі проїздили славнозвісне село Ізу – «центр лозоплетіння» України. Купа псевдо-етнічного мотлоху. Не виключено, що більшість всього зроблено в Китаї. До речі, в селі можна затаритися не тільки виробами з лози, а також залізними воротами, цеглою, дверями і ще багато чим. Молодці місцеві, а чом би й не продавати, якщо приїздять і купують? І сам би купив собі ворота, але біда – не довіз би.
Поруч з Ізою – село Липча, де знаходиться оленяча ферма. Фотка називається «Молодці, що приїхали – олені в лісі». Тобто вони наїлися та й побігли собі в ліс гуляти. Ліс – це також частина ферми. Загальна її площа 58 га. Піди знайди там тих оленей, якщо вони ситі… До речі, на фермі вони ще й бриті і голені. Тобто роги їм періодично зрубують. Для виготовлення ліків.



І зовсім поруч від ферми Долина нарцисів, або поле нарцисів, як написано на місцевому дороговказі. Я б краще назвав її галявинкою. Там тих нарцисів з гулькин ніс, а туристів – з бабій віз. Мене особисто не вразило. Просто розкручена назва. Та ми по дорозі такі долини квітучі проїздили, і за безплатно, що дух перехоплювало, а тут… Щоправда, там здебільшого кульбаби були.
Фотки для порівняння.









Із долини взяли напрямок на Хуст. Хоча жодного дороговказу на повороті з долини немає. Певно, всі і так мусять знати, куди їхати. Навіть при в’їзді до Хусту не було жодної таблички з назвою міста. На Закарпатті чомусь багато населених пунктів стоять без дорожніх знаків з назвами. Чи покрали їх, чи і так всім добре живеться? Доводиться дізнаватися у місцевих, де знаходишся. Але це справа теж слизька. Багато сіл мають подвійну назву: угорською і українською. Було раз запитав я у одного дядьки, як село називається. Він сказав, що Зміївка. А у мене по мапі Кідьош мав бути, а зміївок жодних в радіусі досяжності взагалі не передбачалося. Піди тут здогадайся, що Кідьош і Зміївка те саме. Так отож.
В Хусті на нас чекав замок Дракули. Це трохи умовна назва. Бо насправді це захаращений парк-туалет з купою цегли на вершині пагорбу. Дряпатися на нього досить не зручно. Та й чи є сенс?..
Взагалі Хуст весь якийсь не надто доглянутий, дорога розбита навіть в центрі.





Церква у Хусті.



На ночівлю зупинилися за Хустом. Трохи боялися, бо кажуть, під Хустом вештається багато неблагонадійного люду різних національностей. Може, брешуть. Принаймні нам пощастило, і ми нікого не зустріли.
А от дров і зірок над головою було вдосталь. І трохи закарпатського пива. Так і закінчився цей день.
Зранку поблизу табору повзала ціла зграя скажених равликів. Таких жирнючих я ще ніколи не бачив. Хоч бери і юшку вари!





По дорозі на винограднику затарилися місцевим вином. Вино було молоде, їхати стало веселіше.
Доїхали до Виноградова. Там є отакий ото замок. Ближче розглядати бажання не виникло.



У Виноградові стоїть також палац пана Перені. Охороняється табличкою.



Але головне, для чого ми сюди приїхали – діюча ділянка вузькоколійки. Тепер це лише відрізок Виноградів-Хмільник. А от раніше було…
На станції у місцевих намагався з’ясувати, де можна купити квитки на дизель. Безрезультатно. Вони не розуміли значення слова «квиток». Ще був один випадок нерозуміння української в кав’ярні у Береговому. Але особливих проблем з комунікацією впродовж подорожі не виникало.



Цей потяг дуже смішний. Їде він якщо не зі швидкістю равлика, то не швидше ровера – це точно. Двері в тамбурах не зачиняються, тому милуватися місцевими краєвидами можна не тільки через замурзане віконне скло.



Приїхали у Хмільник. З Хмільника рушили на Берегове.



В Береговому, до речі, назви всіх вулиць і більшості магазинів дублюються угорською. А ще ліхтарі нам працюють лише ввечері і вимикаються на ніч. Ходили гуляти містом, а поверталися вже в темряві. Згадалося, як і у нас таке було. Слава Буравкову!)
В Береговому зупинилися на базі «Закарпаття», до якої належить басейн з тими дивовижно-цілющими термальними водами. 4-місний номер обійшовся аж по 30 грн. з носа.
Зранку купалися в басейні. Година задоволення коштує 20 грн. Щоправда, для тих, хто мешкає на базі, час купання необмежений. А якщо ще замовити обід в їхньому кафе, то купання взагалі безплатне.



Запам’ятайте цю адресу. Старовинний винний підвал, видовбаний у скелі. Годинна екскурсія + дегустація + купити в дорогу або додому.



Далі приміським поїздом підвищеної комфортності планували їхати до Ужгорода. Купили, як і треба по квитку на себе та на велосипеди. Але в поїзд нас не пустили. На цій лінії якраз працювали ревізори. Виявляється, що люди, які на пам’ять повинні знати «Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», їх трохи не знають. І що вони тоді там ревізують…
Довелося здавати квитки, втрачати гроші на пустому місці і їхати іншим дизелем через годину з однією пересадкою.
Цього разу ми нахабно запхалися до вагону, і вже там з’ясовували всі справи з ревізорами, які також вирішили поїхати цим потягом. Головними аргументами у них були такі от картинки в тамбурах.



До речі, дуже цікаві картинки. Не знаю, чи можна їх зустріти ще хоча б в одному поїзді в Україні, адже вони суперечать п. 35.2 тих же правил перевезення:
35.3. Перевезення велосипедів у приміському сполученні здійснюється у тамбурі поїзда або виділених для цього місцях з оплатою перевезення.
Але анекдот був в тому, що звичайний дизель ревізори трактувати не як поїзд приміського сполучення, оскільки на ньому написано, що це дизель-поїзд, тобто звичайний поїзд. Оце філософія і політ думки! Тобто ми нібито повинні були розібрати і запакувати велосипеди, перш ніж сісти до поїзда, як написано в п. 15.5.
15.5 Дозволяється перевозити при собі за рахунок норми ручної
поклажі пасажира дитячі коляски, велосипеди в розібраному та
впакованому стані (не більше одного) та інші речі, які за своїми
розмірами можуть бути розташовані у вагоні на місцях, призначених
для ручної поклажі.
Так то воно так, але не зовсім. Але щоб відчути різницю, треба прочитати не тільки розділ 15 даних правил, а ще й дочитати до розділу 35, а також добре вивчити всі визначення в розділі 1. Не кожен тетерів долетить до середини Дніпра, і не кожен інспектор дочитає до середини правил…
Ця повчальна історія закінчилася правдою, тобто ми сплатили за велосипеди як за багаж і везли їх у НЕрозібраному стані, як і випливає з правил. Шкода тільки, що втратили годину-півтори часу і скількись там нервів.
Висновок може бути один: шановні товариші ревізори, вчіть правила, перш ніж заступати на чергування! Шановні товариші велосипедисти, роздрукуйте витяги з правил і таскайте з собою про всяк випадок!
А ще сумно від ставлення. Ну хіба важко нашій любій Укрзалізниці взяти в кожній електричці або дизелі виділити якийсь вагон, в якому відкрутити по 2 лавки. Штампонути значок, що вагон для перевезення велосипедів, як в тій же Польщі. І хай собі люди їздять на здоров’я і нікому не заважають. Але видно або нема чим відкрутити ці 2-3 лавки у нашою коханої Укрзалізниці, або на це треба тищщі, або й мільйони, а в країні ж криза...
Так чи інакше, до Ужгорода ми доїхали.











Вечеряли в цьому славнозвісному місці.



І якщо раптом вам не вистачає у вашому житті адреналіну, пригод і гострих відчуттів, можу порадити тільки одне – при першій ліпшій нагоді скуштуйте добре, по-справжньому, приготовану закарпатську національну страву КУЛЄША. Ви переживете неповторні миті і гарантую, що ніколи не забудете цього.
На цьому й казці кінець!

Дуже цікаво))
І фотки просто чудові:)

А перевезенням велосипедів скрізь така лажа, у всіх видах транспорту в Україні. За мною тітка ажо з метрополітену вибігла, так хотіла на мене накричати за те що я велосипед всупереч правилам перевожу. При тому, що це була неділя і у вагонах по три людини їхало. Дискримінують велосипедистів на кожному кроці((

Ги...ВелоКарпати...ммм..мрія...Передостання хвотка...свіжі спогади бачив офф.табличку на пам`ятці в Житомирщині з ужасною помилкою..стало грусно