ВелоЖитомир

форум велосипедистів м.Житомира

Все про велотуризм та велоподорожі
  • Аватар користувача
#64532
«Один день Віктора Едуардовича»

Під ранок забракло повітря, відчув це спросоння. А прокинувшись, відчув легке запаморочення – дала себе знати височина. Сашко покликав мене оглянути телескоп. Сніданок приготував сам, швиденько попоїв і ми пішли на станцію. У будинку зі сферичною покрівлею, де знаходився телескоп, чотири поверхи. Він мене вів по поверхам, докладно розповідаючи і показуючи все, що там знаходилося. А найцікавіше було на четвертому поверсі – сам телескоп. Діаметр дзеркала 2 метра, вага противаги – 22 тони. А коли він відкрив дверцята даху, натиснувши кнопку, здалося, ніби я дивлюсь кіно про Фантомаса. Сіли з ним у мікроліфт. На жаль, не можна було подивитися в окуляр – це треба було робити під ранок.
Вийшли на оглядовий майданчик навколо будівлі, зроблений з арматури. Видовище Ельбруса зачаровує. Східна вершина трохи загороджує західну. Дуже гарно. Гори, які знаходяться навколо, наповнені спокійної величності, більшість в снігу. Сфотографувавшись з Сашком, зробив кілька знімків гір. А потім ми довго сиділи з ним на його робочому місці, пили каву, розмовляли про життя, туризм, астрономію. Непомітно настали 2 години дня. На станції обід. Я теж приготував собі, пообідав і тут на «газіку» приїхав сам директор, Микола Зеленський. З ним – жінка зі станції, чоловік з Києва, з інституту і шофер. Микола збирався відвести приїжджого, Івана Сергійовича у гори, запросив і мене. Дав мені б/у кросівки, бо мої велотуфлі вже порвалися. Їхати у них зможу, а от йти – погано. Накинув балонієву куртку, дали мені окуляри, лижні палки і – уперед. Погода сприяє, сонце світить, легкий вітерець.
І наше сходження почалося. Взуття мені дісталося б/у, але що робити, піду як є.
Спочатку темп підйому був досить швидкий, а потім побачив, що Іван Сергійович почуває себе непевно. Зеленський іде першим, я другим, Іван Сергійович – замикаючим. Як мені пощастило, що зустрів Зеленського. Пройшли перший притулок, колись там якийсь лікар намагався лікувати хворих шизофренією. А зараз це покинутий напіврозбитий будинок. По дорозі п’ю зі струмків талого снігу. Вода дуже смачна. Йдемо то вгору, то донизу, але висоту набираємо. Зеленський нас підвів до невеличкого озерця талої води. З однієї сторони над ним звисає снігова «шапка». Пролітають хмари, але видно добре. Кросівки мої, особливо права, зовсім порвалися. Знайшов на одному з притулків електропровід, підв’язав підошву, аби не поранити ногу. Зробив підкладку з пакета сухого пального. Пішли гірським серпантином. Дорога присипана зсувами і великим камінням. В одному місці знайшов гільзу з гвинтівки, з корозією. Взяв її як сувенір.
Піднімаємося все вище і вище, Ельбрус стає все ближче і ближче. Дуже тяжко знаходитися поряд і розуміти, що на вершину не піду. Було б неповажно до гори піднятися на неї у драних кросівках. Дійшли ще до одного притулку, зветься «105 пікет». Висота – 3900, для мене це рекорд. Обсерваторію не видно, все в потемнілих хмарах. Іван Сергійович попросив Зеленського, аби піднятися ще вище. І от ми йдемо по справжньому льодовику. Час від часу він трохи підтаює, сходить донизу. Створюються розломи і тріщини. Заглядаю в них з цікавістю і з деяким острахом – намагаюсь удати, як це впасти у таку тріщину і опинитися затиснутим з двох сторін багатотонною масою льоду. Та ще нерівні краї, які будуть рвати і різати при падінні. Мішок теж затисне, вилізти одному (і без спорядження) практично неможливо, особливо, якщо будуть при падінні травми. Піднялись ми до тріщин, засипаних снігом. Це саме небезпечне – не видно дійсних розмірів розлому.
По дорозі ми фотографувалися – не знаю, що з цього вийде на такій височині. Кажуть, що треба одівати на об’єктив жовтий фільтр. А «105 пікет» – це дерев’яна будівля, усередені заповнена снігом, який перетворився в лід, так що і ліжка і столи охоплені ним, як цементом. Особливо вражає вид дверей у льодовнику, наполовину відкритих.
Ось і все, пішли донизу. Де-не-де Зеленський пропонує спускатися як на лижах – на ногах, відштовхуючись палками. Лечу колобком, групуюсь і гальмую біля каміння. А на висоті, якщо впасти, то можливо і по повітрю пролетіти (в останній раз).
Звісно, у «кішках» безпечно йти, але ж таки… прогулянка ця заставила подумати серйозно по питанням безпеки і спорядження. Буду готуватися на наступний рік.
Йшли ми йшли, і от сніг вже залишився позаду. Під ногами знову каміння, зсуви. Поступово з туману показалася обсерваторія. Спуск і підйом у нас зайняв чотири години. Відразу почав обрізати багажник. Зеленський запросив на вечерю, роботу відклав поки. Сіли, поїли. Вони випили, я, звісно – ні. Тетяна випекла пиріг з кремом, з вишнями, смачний. Почаювали і я пішов закінчувати обрізку. Зменшив багажник на 5 см, різав часткою пилки. Залишив ночувати велосипед у столярці, трохи послухав транзистор і спати.

13 липня 1996 року, субота

Проходження маршруту: Мінеральні Води – п. Ельбрус – Мінеральні Води – Ростов-на-Дону – Артемівськ – Полтава – Київ – Житомир – 2330 км (21 день їзди на велосипеді).
Матковський В.Е.
vvtz, Любов Бабинцева, nfsrbrcmr та 1 іншим це подобається
long long title how many chars? lets see 123 ok more? yes 60

We have created lots of YouTube videos just so you can achieve [...]

Another post test yes yes yes or no, maybe ni? :-/

The best flat phpBB theme around. Period. Fine craftmanship and [...]

Do you need a super MOD? Well here it is. chew on this

All you need is right here. Content tag, SEO, listing, Pizza and spaghetti [...]

Lasagna on me this time ok? I got plenty of cash

this should be fantastic. but what about links,images, bbcodes etc etc? [...]

Пропускаєш покатушки та інші велоподії?! - SMS-інформування!